канцлер
КАНЦЛЕР, а, ч. 1. За середньовіччя (переважно в Західній Європі) - особа, що займала при дворі монарха високі посади (охоронця державної печатки, керівника канцелярії тощо). Тяжкі часи переживав наш український народ під польським пануванням у XVI віці.. Виробили [єзуїти] таке право, що жоден «іновірець» не міг займати найвищих .. урядів державних, не міг бути сенатором, канцлером, воєводою і т. п. (Фр., XVI, 1955, 415); - Якщо великий канцлер сьогодні підпише грамоту, я пошлю пахолка до пана,- додав він (Тулуб, Людолови, І, 1957, 10).
2. У деяких буржуазних країнах - одне з найвищих державних звань, а також особа, що має це звання (напр.: у Великобританії - лорд-канцлер - голова палати лордів і міністр юстиції, канцлер державної скарбниці - міністр фінансів; в Австрії та ФРН - федеральний канцлер - голова уряду).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | канцлер | канцлери |
Родовий | канцлера | канцлерів |
Давальний | канцлерові, канцлеру | канцлерам |
Знахідний | канцлера | канцлерів |
Орудний | канцлером | канцлерами |
Місцевий | на/у канцлері, канцлерові | на/у канцлерах |
Кличний | канцлере | канцлери |