квапливий
КВАПЛИВИЙ, а, е. 1. Який поспішає, хапається; поспішливий, хапливий. Трясеться на ветхому возі Дівча вісімнадцяти літ. Таке невеличке, квапливе, Рухливе і бистре на річ (Бичко, Вогнище, 1959, 69); Квапливий людський натовп.
2. Який робиться, відбувається, виконується з поспіхом, хапливо; поспішний. Він уже підходив до будинку головного інженера, коли раптом почув позаду квапливі кроки (Шовк., Інженери, 1956, 196); Ярослав закінчував свою важку й квапливу роботу (Загреб., Диво, 1968, 246); Коли у людини висока температура, її мова стає квапливою, плутаною (Вітч., 12, 1963, 181).
3. рідко. Схильний до чого-небудь. Чоловік квапливий тілько до злого, лихого (Сл. Гр.).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | квапливий | кваплива | квапливе | квапливі |
Родовий | квапливого | квапливої | квапливого | квапливих |
Давальний | квапливому | квапливій | квапливому | квапливим |
Знахідний | квапливий, квапливого | квапливу | квапливе | квапливі, квапливих |
Орудний | квапливим | квапливою | квапливим | квапливими |
Місцевий | на/у квапливому, квапливім | на/у квапливій | на/у квапливому, квапливім | на/у квапливих |