кривджений
КРИВДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. і теп. ч. до кривдити. [Ж андарм:] Я полюбив отсю бідолаху, Анну, сироту.., кривджену нелюдами-братами (Фр., IX, 1952, 143); Навіть гнані, упосліджені і кривджені Пірат, Полкан та Дзвоник відчули в цій новій дівчині лагідну та жалісливу натуру (Коз., Сальвія, 1959, 30); // кривджено, безос. присудк. сл. Нащо ж його стільки кривджено, що вже й терпець увірвався чоловікові? І пограбували, і в тюрму закинули, й по етапу тягали (Гр., II, 1963,452).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | кривджений | кривджена | кривджене | кривджені |
Родовий | кривдженого | кривдженої | кривдженого | кривджених |
Давальний | кривдженому | кривдженій | кривдженому | кривдженим |
Знахідний | кривджений, кривдженого | кривджену | кривджене | кривджені, кривджених |
Орудний | кривдженим | кривдженою | кривдженим | кривдженими |
Місцевий | на/у кривдженому, кривдженім | на/у кривдженій | на/у кривдженому, кривдженім | на/у кривджених |