навербований
НАВЕРБОВАНИЙ, а, с . Дієпр. пас. мин. ч. до навербувати. До Донбасу їхала група молоді, навербованої для відбудови всесоюзної кочегарки (Ю. Янов., Мир, 1950, 97).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | навербований | навербована | навербоване | навербовані |
Родовий | навербованого | навербованої | навербованого | навербованих |
Давальний | навербованому | навербованій | навербованому | навербованим |
Знахідний | навербований, навербованого | навербовану | навербоване | навербовані, навербованих |
Орудний | навербованим | навербованою | навербованим | навербованими |
Місцевий | на/у навербованому, навербованім | на/у навербованій | на/у навербованому, навербованім | на/у навербованих |