нахлібник
НАХЛІБНИК, а, ч. Той, хто живе за чужий рахунок. [Казидорога:] Засвідчився [Рябина] своїми нахлібниками і виграв [у суді поле] (Фр., IX, 1952, 389); [Петро:] Отаке чудне склалося: я - в чужій господі, чужий нахлібник! (Мирний, V, 1955, 179); Становище нахлібника не влаштовувало мене, і я чесно наймитував на родича рівно рік (З глибин душі, 1959, 6).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | нахлібник | нахлібники |
Родовий | нахлібника | нахлібників |
Давальний | нахлібникові, нахлібнику | нахлібникам |
Знахідний | нахлібника | нахлібників |
Орудний | нахлібником | нахлібниками |
Місцевий | на/у нахлібнику, нахлібникові | на/у нахлібниках |
Кличний | нахлібнику | нахлібники |