ніяково
НІЯКОВО. 1. Присл. до ніяковий. Хлопці ніяково тупцювалися біля дверей (Тют., Вир, 1964, 468); Мирон присів, ніяково подивився на Олександра (Стельмах, II, 1962, 23).
2. у знач. присудк. сл. Незручно, не по собі. Галя дивилася прямо йому в вічі гостро-гостро... Чіпці стало ніяково (Мирний, І, 1949, 340); Йому аж ніяково стало за свою нечемність (Баш, Вибр., 1948, 31); Микола бачив, що Іванові ніяково і досадно, і йому шкода зробилось товариша (Гжицький, Вел. надії, 1963, 111).