одноплемінник
ОДНОПЛЕМІННИК, а, ч. Той, хто належить до одного з ким-небудь племені, народу. Сам тутешній гуцул, Дідушок, проте, помітно відрізнявся від одноплемінників (Гжицький, Опришки, 1962, 8); Усі члени племені кочували разом і вважались родичами: кожний член племені називав свого одноплемінника "братом" (Іст. середніх віків, 1955, 45).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | одноплемінник | одноплемінники |
Родовий | одноплемінника | одноплемінників |
Давальний | одноплемінникові, одноплеміннику | одноплемінникам |
Знахідний | одноплемінника | одноплемінників |
Орудний | одноплемінником | одноплемінниками |
Місцевий | на/у одноплеміннику, одноплемінникові | на/у одноплемінниках |
Кличний | одноплеміннику | одноплемінники |