оп'янілий
ОП'ЯНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до оп'яніти. - Ти вже й гніваєшся. Фе, Іване! - говорила Ганка, а вечором [увечері] знов підлещувалася до нього, просила, купувала йому пива й горілки, доки оп 'янілий Іван не згоджувавсь знов іти ночувати до неї (Фр., І, 1955, 92); На галяві.. стояла купка похмурих комунарів, заюшених кров 'ю, їх кільцем оточували дроздовці, оп 'янілі від перемоги (Панч, II, 1956, 444).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | оп'янілий | оп'яніла | оп'яніле | оп'янілі |
Родовий | оп'янілого | оп'янілої | оп'янілого | оп'янілих |
Давальний | оп'янілому | оп'янілій | оп'янілому | оп'янілим |
Знахідний | оп'янілий, оп'янілого | оп'янілу | оп'яніле | оп'янілі, оп'янілих |
Орудний | оп'янілим | оп'янілою | оп'янілим | оп'янілими |
Місцевий | на/у оп'янілому, оп'янілім | на/у оп'янілій | на/у оп'янілому, оп'янілім | на/у оп'янілих |
оп'яніти
ОП'ЯНІТИ, ію, ієш, док. 1. Стати п'яним; сп'яніти, захмеліти. Юрчик розбундючився... Оп 'янів і лаявся (Хотк., II, 1966, 211); * У порівн. З радості стара як оп 'яніла, їй уперше на віку довелося побачити таку повагу до себе від людей (Мирний, II, 1954, 249); // Дійти до стану запаморочення, який нагадує сп'яніння.
2. перен. Дійти до стану екстазу, самозабуття. Забагато, забагато в ясні очі я гляділа, аж від їх палкого блиску вся з кохання оп 'яніла (У. Кравч., Вибр., 1958, 32); А жайворон за цілий день над повіддю ланів од того дзвону і пісень, здається, оп 'янів (Гонч., Вибр., 1959, 335).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | оп'янію | оп'яніємо |
2 особа | оп'янієш | оп'янієте |
3 особа | оп'яніє | оп'яніють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | оп'янів | оп'яніли |
Жіночий рід | оп'яніла | |
Середній рід | оп'яніло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | оп'яніймо | |
2 особа | оп'яній | оп'янійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | оп'янівши |