оракул
ОРАКУЛ, а, ч. 1. У стародавніх греків, римлян та деяких народів Сходу - пророцтва, що нібито йшли від богів і витлумачувалися жерцями; // Божество, що пророкувало, а також жрець, який це пророцтво витлумачував. Існували [в Херсонесі] релігійні товариства - фіаси, при храмах були оракули (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 310); // Місце, храм, де давалися ці пророцтва. Дельфійський оракул.
2. перен. Особа, висловлювання якої визнаються незаперечною істиною. Як вони сіли на канапі, поруч з хазяйкою, в залі разом стишилось, неначе всі готувались слухать якогось оракула (Н.-Лев., І, 1956, 559).
3. заст. Ворожильна книга. [Лука:] Та ти справжній філософ, Харитоне. [Ганджа:] Таке й скажеш, праотче. Читав колись оракула, сонник Мартина Задеки... (Мокр., П'єси, 1959, 215).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | оракул | оракули |
Родовий | оракула | оракулів |
Давальний | оракулові, оракулу | оракулам |
Знахідний | оракула | оракулів |
Орудний | оракулом | оракулами |
Місцевий | на/у оракулі | на/у оракулах |
Кличний | оракуле | оракули |