отуманіти
ОТУМАНІТИ, ію, ієш, док., розм. Утратити здатність мислити, сприймати реальну дійсність; очманіти, одуріти. Сей день я наче отуманів, наче неживий і сам... (Вовчок, VI, 1956, 225); [Мар'яна:] Сербине, слухай сюди: я люблю тебе без краю, без розуму! ..я отуманіла від кохання (Вас., III, 1960, 42); Зовсім отуманіла голова Назарові, заплутався язик (Горд., Чужу ниву.., 1947, 116).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | отуманію | отуманіємо |
2 особа | отуманієш | отуманієте |
3 особа | отуманіє | отуманіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | отуманів | отуманіли |
Жіночий рід | отуманіла | |
Середній рід | отуманіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | отуманіймо | |
2 особа | отуманій | отуманійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | отуманівши |