покіс
ПОКІС, косу, ч. 1. Смуга скошеної трави, збіжжя і т. ін. Недавно був ще сінокіс, І знов косар дзвенить косою, І знов трудящою рукою Кладе в житах новий покіс (Черн., Поезії, 1959, 161); Слухняна трава рівними покосами лягала по стрижених луках, - і скоро вся ділянка вкрилася, мов письменами якимись незрозумілими, зигзагами світло-зелених покосів (Хотк., І, 1966, 94); * Образно. Поставивши кулемет на розі двох великих вулиць, вони клали гайдамаків у покоси (Воскр., Героїка.., 1938, 30); Митрич стояв розгублений і все ще замислено длубав чорним пальцем у сивому покосі бороди (Панч., II, 1956, 73); * У порівн. Йому вподобались здорові сиві очі, що тихо сяли з-під довгих вій та широких, як покоси, русявих брів (Коцюб., І, 1955, 23); Врубувався він у ворожу гущину, як у ліс темний, і лягали нападники покосами (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 388).
2. Місце, де косять. [Син:] Вона [лука] одного доходу більше, ніж на двісті рублів у рік дає... Дванадцять десятин одного покосу (Мирний, V, 1955, 169); Юрба в'язальниць молодих Ішла з граблями на покоси (Щог., Поезії, 1958, 376).
Стати на покіс - почати косити. Йонька забрів із косою в густу траву і, поплювавши в руки, став на покіс (Тют., Вир, 1964, 230).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | покіс | покоси |
Родовий | покосу | покосів |
Давальний | покосові, покосу | покосам |
Знахідний | покіс | покоси |
Орудний | покосом | покосами |
Місцевий | на/у покосі | на/у покосах |
Кличний | покосе | покоси |
покосити
ПОКОСИТИ 1, ошу, осиш, док., перех. 1. Косити (див. косити1 1) якийсь час. Підійшов до нього Марко, привітався. Попросив несміло: - Дайте-но, дядьку, покосити (Цюпа, Назустріч.., 1958, 450).
2. Закінчити косити; скосити що-небудь. Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили! (Нар. лірика, 1956, 291); В полі покосили жито й пшеницю (Ів., Опов.., 1949, 202).
3. перен. Знищити, вбити всіх або багатьох; // безос. А тут друга війна, оця, з фашистами. І знову всі пішли. І батьки, що по фінській вціліли, і сини, що вже підросли. Там їх і покосило всіх... (Кучер, Трудна любов, 1960, 42).
ПОКОСИТИ2, ошу, осиш, док., перех. 1. Зробити косим (у 2, 3 знач.); // безос. - Які ж в тебе очі бистрі до чужого добра! - дивується Григорій. - Гляди, щоб їх не покосило (Стельмах, І, 1962, 230).
2. також чим. Подивитися збоку, скоса; скосити (очі). Кінь покосив на хазяїна блискучим оком.
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покошу | покосимо |
2 особа | покосиш | покосите |
3 особа | покосить | покосять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | покосив | покосили |
Жіночий рід | покосила | |
Середній рід | покосило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покосімо | |
2 особа | покоси | покосіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | покосивши |