понуро
ПОНУРО. Присл. до понурий. Полонені брели мовчки, понуро, забовтавшись у росяних травах по пояс (Гончар, III, 1959, 433); - Мені нема в чому признаватися, - понуро відповідає Роман, а його обличчя береться темними тінями (Стельмах, І, 1962, 464); Темні скелі виглядали понуро (Коцюб., І, 1955, 397); Обід пройшов понуро.
понура
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | понура | понури |
Родовий | понури | понур |
Давальний | понурі | понурам |
Знахідний | понуру | понур |
Орудний | понурою | понурами |
Місцевий | на/у понурі | на/у понурах |
Кличний | понуро | понури |