похотіти
ПОХОТІТИ, очу, очеш, док., перев. з інфін. 1. розм. Захотіти чого-небудь (про всіх або багатьох). Бондариха одкашлялась: - Може вже, хлопці, їсти похотіли? (Вас., II, 1959, 167); - Чиї ж ви будете? - спитала [старенька], дивлячись одразу на всіх. - Косачові? А вечерять сильно вже похотіли? (М. Ол., Леся, 1960, 50).
2. заст. Побажати. - Кого Галочка сама позбере [обере], за кого похоче, то й мій зять (Кв.-Осн., II, 1956, 341).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | похочу | похочемо |
2 особа | похочеш | похочете |
3 особа | похоче | похочуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | похотів | похотіли |
Жіночий рід | похотіла | |
Середній рід | похотіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | похочімо | |
2 особа | похочи | похочіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | похотівши |