прогарчати
ПРОГАРЧАТИ, чу, чиш, док. 1. неперех. Видати низькі погрозливі звуки (про собак і деяких інших тварин).
2. неперех., перен. Видати, утворити звуки, що нагадують гарчання (про механізми, інструменти і т. ін.). Мимо воріт несподівано прогарчав ворожий танк (Гончар, III, 1959, 278); Прогарчала десь автомашина (Збан., Єдина, 1959, 180).
3. перех., перен., розм. Сердито, невдоволено промовити, сказати що-небудь. Щука взяв подарунок .. і щось прогарчав собі під ніс (Стор., І, 1957, 377).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | прогарчу | прогарчимо |
2 особа | прогарчиш | прогарчите |
3 особа | прогарчить | прогарчать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | прогарчав | прогарчали |
Жіночий рід | прогарчала | |
Середній рід | прогарчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | прогарчімо | |
2 особа | прогарчи | прогарчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | прогарчавши |