рашпіль
РАШПІЛЬ, я, ч. Напилок з насічкою у вигляді досить великих і порівняно рідко розміщених зубців. Максим, заклавши в лещата, обточував саме рашпілем якусь залізну трубочку (Коз., Блискавка, 1962, 59); * У порівн. Надвечір Дорош підвів голову, язиком, як рашпілем, черконув по губах: - Води... (Тют., Вир, 1964, 320).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | рашпіль | рашпілі |
Родовий | рашпіля | рашпілів |
Давальний | рашпілеві, рашпілю | рашпілям |
Знахідний | рашпіль | рашпілі |
Орудний | рашпілем | рашпілями |
Місцевий | на/у рашпілі | на/у рашпілях |
Кличний | рашпілю | рашпілі |