розголосник
РОЗГОЛОСНИК, а, ч . Те саме, що розголошувач.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розголосник | розголосники |
Родовий | розголосника | розголосників |
Давальний | розголосникові, розголоснику | розголосникам |
Знахідний | розголосника | розголосників |
Орудний | розголосником | розголосниками |
Місцевий | на/у розголоснику, розголосникові | на/у розголосниках |
Кличний | розголоснику | розголосники |