розжалоблений
РОЗЖАЛОБЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розжалобити. Він, розжалоблений тою любов'ю і майже засоромлений, цілував вдячно руку (Коб., І, 1956, 257).
2. у знач. прикм. Який перейнявся жалощами; розчулений. У словах його чути було докір розжалобленої дитини (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 146); // Сповнений жалощами. Розжалоблена душа Білинського розпустила гіркі болі через край серця (Круш., Буденний хліб.., 1960, 82); // Який виражає жалощі. Дарка дивиться на нього своїми чистими, промитими, розжалобленими очима (Вільде, Повнол. діти, 1960, 102).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розжалоблений | розжалоблена | розжалоблене | розжалоблені |
Родовий | розжалобленого | розжалобленої | розжалобленого | розжалоблених |
Давальний | розжалобленому | розжалобленій | розжалобленому | розжалобленим |
Знахідний | розжалоблений, розжалобленого | розжалоблену | розжалоблене | розжалоблені, розжалоблених |
Орудний | розжалобленим | розжалобленою | розжалобленим | розжалобленими |
Місцевий | на/у розжалобленому, розжалобленім | на/у розжалобленій | на/у розжалобленому, розжалобленім | на/у розжалоблених |