розжеврілий
РОЗЖЕВРІЛИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. мин. ч. до розжевріти; // у знач. прикм. Коли.. бухнуло з розжеврілої огняної маси ціле море іскор під небо, - Максим скрикнув (Фр., VI, 1951, 100); На розжеврілому сході виринало з-за обрію сонце (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 628); Семен розжеврілими очима стежив за Мордком (Коцюб., І, 1955, 116).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розжеврілий | розжевріла | розжевріле | розжеврілі |
Родовий | розжеврілого | розжеврілої | розжеврілого | розжеврілих |
Давальний | розжеврілому | розжеврілій | розжеврілому | розжеврілим |
Знахідний | розжеврілий, розжеврілого | розжеврілу | розжевріле | розжеврілі, розжеврілих |
Орудний | розжеврілим | розжеврілою | розжеврілим | розжеврілими |
Місцевий | на/у розжеврілому, розжеврілім | на/у розжеврілій | на/у розжеврілому, розжеврілім | на/у розжеврілих |