сконфужений
СКОНФУЖЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до сконфузити. Старенька зразу чула себе якоюсь сконфуженою тими непривичними [незвичними] для неї об'явами [виявами] чемності і співчуття (Фр., II, 1950, 301).
2. у знач. прикм. Який відчуває незручність, збентеження; зніяковілий. Мати, заклопотана і сконфужена, доливає горщик водою, бубонить щось (Вас., І, 1959, 326); Сконфужений і злий Куліш став незабаром прощатись (Ільч., Серце жде, 1939, 344); // Який виражає незручність, збентеження, зніяковілість. Сконфужений голос.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | сконфужений | сконфужена | сконфужене | сконфужені |
Родовий | сконфуженого | сконфуженої | сконфуженого | сконфужених |
Давальний | сконфуженому | сконфуженій | сконфуженому | сконфуженим |
Знахідний | сконфужений, сконфуженого | сконфужену | сконфужене | сконфужені, сконфужених |
Орудний | сконфуженим | сконфуженою | сконфуженим | сконфуженими |
Місцевий | на/у сконфуженому, сконфуженім | на/у сконфуженій | на/у сконфуженому, сконфуженім | на/у сконфужених |