скрючений
СКРЮЧЕНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до скрючити 1. Нероб омріяний Ваал На горах золота сидить, І з пальців, скрючених від жаху, Під молитви й церковний спів Стікає кров робітників... (Сос., І, 1957, 471); Постаті Дмитра та Дзюби зникають у клубку скрючених злобою та істерією ворожих тіл (Коз., Гарячі руки, 1960, 101); // у знач. прикм. - Ну-ну! Я тобі дам! - посварилася на його своїм скрюченим пальцем баба. - Ви всі, бачу, шибеники однакові (Мирний, 111, 1954, 303); Лишився Рос лежати під плотом, на снігу, із виряченими очима, скрюченими руками, поцілений кулею у серце (Скл., Карпати, II, 1954, 200).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | скрючений | скрючена | скрючене | скрючені |
Родовий | скрюченого | скрюченої | скрюченого | скрючених |
Давальний | скрюченому | скрюченій | скрюченому | скрюченим |
Знахідний | скрючений, скрюченого | скрючену | скрючене | скрючені, скрючених |
Орудний | скрюченим | скрюченою | скрюченим | скрюченими |
Місцевий | на/у скрюченому, скрюченім | на/у скрюченій | на/у скрюченому, скрюченім | на/у скрючених |