старчачий
СТАРЧАЧИЙ, а, е. 1. Прикм. до старець 3. - На другий день уранці звелів нам пан старі думи й вірші співати, а сам усе записував. Нащо йому були ті старчачі співи, бог його знає (Морд., І, 1958, 54); - Я ніколи не забуду, як ви, Панасе Максимовичу, підняли мене, малого хлопця, старчачого поводиря на ярмарку, і привезли в комуну (Минко, Ясні зорі, 1951, 243); // Як у старця. Були вони голі, хоч вік свій робили, В лахмітті старчачім.. ходили (Граб., І, 1959, 509).
2. Належний біднякові, злидареві. З пекла шумних столиць утечу я гай-гай, Затаївши журбу неслухняну, Придивлюся до ран, що шматують наш край, До старчачої хати загляну (Граб., І, 1959, 553).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | старчачий | старчача | старчаче | старчачі |
Родовий | старчачого | старчачої | старчачого | старчачих |
Давальний | старчачому | старчачій | старчачому | старчачим |
Знахідний | старчачий, старчачого | старчачу | старчаче | старчачі, старчачих |
Орудний | старчачим | старчачою | старчачим | старчачими |
Місцевий | на/у старчачому, старчачім | на/у старчачій | на/у старчачому, старчачім | на/у старчачих |