сторопілий
СТОРОПІЛИЙ, а, е, розм . 1. Дієпр. акт. мин. ч. до сторопіти. Саня швидко рушила до селища. Сторопілий від такої несподіванки, юнак ніби прикипів до землі (Шовк., Інженери, 1956, 113); // у знач. прикм. Гриша клубком підкотився до сторопілого бандита і схопив його за ноги (Сміл., Сашко, 1957, 223); Загледівши за Валериковим плечем сторопілого Данька, він одразу вгадав у ньому людину степову, далеку від всієї цієї механіки (Гончар, Таврія, 1952, 211).
2. у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк. Сторопіле обличчя; Сторопілі очі.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | сторопілий | сторопіла | сторопіле | сторопілі |
Родовий | сторопілого | сторопілої | сторопілого | сторопілих |
Давальний | сторопілому | сторопілій | сторопілому | сторопілим |
Знахідний | сторопілий, сторопілого | сторопілу | сторопіле | сторопілі, сторопілих |
Орудний | сторопілим | сторопілою | сторопілим | сторопілими |
Місцевий | на/у сторопілому, сторопілім | на/у сторопілій | на/у сторопілому, сторопілім | на/у сторопілих |