страмити
СТРАМИТИ, млю, миш; мн. страмлять; недок., перех. і без додатка, розм . 1. Вводити в сором кого-небудь, накликати сором на когось; осоромлювати. Він так і скипів, матінко. Як схопиться: - Так ти, - каже, - сяка-така, ще загадувать будеш мені, страмить мене будеш?!.. А тебе я навіщо брав? (Тесл., З книги життя, 1949, 23); - Хотіли, мугиряки, косу одрізати, - вже спокійно розповідала Мариня. - Коли б таки остригли, коли б дав бог! - промовила Устина, зціплюючи рученята. - Бо доки вже будеш ходити, доки будеш страмити... (Вас., І, 1959, 199).
2. Те саме, що соромити 1. Не раз, ради заздрості, вона крала, чого у неї не було, а на других бачила, її страмили, били - вона все одно робила (Мирний, IV, 1955, 32); Зачувши ті наміри, Марта стала страмить молодицю (Горд., II, 1959, 330); Не любить і він, коли в зошиті пляма. (Страмитимуть знову - учителька, мама!..) (С. Ол., Вибр., 1959, 152).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | страмлю | страмимо |
2 особа | страмиш | страмите |
3 особа | страмить | страмлять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | страмитиму | страмитимемо |
2 особа | страмитимеш | страмитимете |
3 особа | страмитиме | страмитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | страмив | страмили |
Жіночий рід | страмила | |
Середній рід | страмило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | страмімо | |
2 особа | страми | страміть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | страмлячи | |
Минулий час | страмивши |