тітчин
ТІТЧИН, а, е. Прикм. до тітка; належний тітці. Не доїхавши до тітчиної хати, Гриць спинив воли (Вовчок, І, 1955, 38); Веселий, ніби дитячий сміх розтулив тітчині вуста й розлягся по хаті разом з дядьковим сміхом (Коцюб., І, 1955, 464); На цьому проклятому зіллі й коза - уся тітчина худоба - не пасеться (Стельмах, І, 1962, 138).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | тітчин | тітчина | тітчине | тітчині |
Родовий | тітчиного | тітчиної | тітчиного | тітчиних |
Давальний | тітчиному | тітчиній | тітчиному | тітчиним |
Знахідний | тітчин, тітчиного | тітчину | тітчине | тітчині, тітчиних |
Орудний | тітчиним | тітчиною | тітчиним | тітчиними |
Місцевий | на/у тітчиному, тітчинім | на/у тітчиній | на/у тітчиному, тітчинім | на/у тітчиних |