хаміль
ХАМІЛЬ, ХАМІЛЬ-ХАМІЛЬ, присудк. сл., розм. Уживається при вказівці на непомітний швидкий відхід, зникнення кого-небудь. - Та се кажучи, узяла оце горщатко,- при сьому слові баба Горпиниха показала горщатко, зав'язане в хустку,- та - хаміль - і поспішаю сюди (Мирний, IV, 1955, 378); Посиділа Да-ринка, поки вони зникли в заростях, а тоді - хаміль-хаміль згинці попід соняшниками - та в садок (Вирган, В розп. літа, 1959, 257); Нескоро відхилилися двері - вийшов Нокентій, послухав-послухав та хаміль-хаміль поза хатою та на леваду (Збан., Єдина, 1959, 132); Поколупався той майстер коло телевізора ще трохи, не підводячи очей, буркнув, що замінив зіпсовану лампу, і живенько хаміль-хаміль з хати (Цюпа, Краяни, 1971, 292).