ізафет
ІЗАФЕТ, -у, ч. Термін у мовознавстві, що позначає певні типи атрибутивних конструкцій в іранських та тюркських мовах. // В іранських мовах ізафет означає сполучення означуваного імені з постпозитивним означенням за допомогою енклітичного показника, що додається до означуваного імені; у фарсі, таджицькій мові та деяких інших мовах цей показник ізафету є незмінюваним; к курдській мові показник ізафету має різні форми залежно від роду та числа означуваного імені. // В арабській граматиці – сполучення визначуваного з визначенням у родовому відмінку. // У тюркських мовах ізафет означає іменні означувальні сполуки, обидва члени яких висловлені іменниками.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ізафет | ізафети |
Родовий | ізафету | ізафетів |
Давальний | ізафетові, ізафету | ізафетам |
Знахідний | ізафет | ізафети |
Орудний | ізафетом | ізафетами |
Місцевий | на/у ізафеті | на/у ізафетах |
Кличний | ізафете | ізафети |