Кожен народ ті звуки, що їх видають тварини, чує по-різному. Наприклад, крик качки українці чують як «кря-кря», англійці — як «квак-квак», французи — як «кан-кан», данійці — як «рап-рап». А собаче дзявкотіння англійці сприймають як «бау-вау», французи — як «ау-ау», німці — як «вау-вау», шведи — «вув-вув», японці — «ван-ван», а українці — як «гав-гав».
***
Один випускник історичного факультету Київського університету ім. Т, Шевченка, родом із Полтавщини, захопився вивченням японської та китайської мов. Самотужки вивчивши їх, він став професійним перекладачем із цих мов. Але змінився не тільки фах цього чолов'яги, змінилася і його зовнішність — саме під потужним впливом цих мов. І коли через сім років він відвідав традиційну зустріч із однокурсниками, ті навіть не впізнали його — заміть людини з типово слов'янськими рисами перед ними був білявий і блакитноокий азіат.
і багатсько іншого
Валерій ФЕДОРЕНКО
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
http://abetka.ukrlife.org/movni_cikk.htm
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
Модератори: Танка, vitaly1, Листопад
-
sevtavr
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
десь так воно і є /wink.gif" style="vertical-align:middle" emoid=";)" border="0" alt="wink.gif" />
-
Сенк
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
Чи то значить, що хто розмовляє російською, то не є Українцем? Я думаю, що так. Хоча ще колись В. Чорновіл, наводячи у приклад Ірландців, казав: то нічого що вони використовують мову колишнього поневолювача, але які вони патріоти. Проблема глибша, ніж вона виглядає на перший погляд.
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
Сенк писав: ↑П'ят березня 02, 2007 4:09 pm
Чи то значить, що хто розмовляє російською, то не є Українцем? Я думаю, що так. Хоча ще колись В. Чорновіл, наводячи у приклад Ірландців, казав: то нічого що вони використовують мову колишнього поневолювача, але які вони патріоти. Проблема глибша, ніж вона виглядає на перший погляд.
Тут, гадаю, треба визначитися з патріотизмом. Як на мене - то це любов до Вітчизни: території, природи, предківських могил і власних набутків на тій території. Наприклад, поляки (а особливо польські магнати) дуже любили Україну, свідомо клали голову за неї у боях з татарами, турками, москалями... Мої земляки - князі Яблоновські, маючи великі посади і власність у Варшаві й Петербурзі, приїздили помирати у свої маєтки - в Кривин, Аннополь... там жили їхні сімї, там народжувалися їхні діти... У Євангелії сказано: "Де скарби ваші - там серце ваше".
Але яка користь українцям від того шляхетського патріотизму? Хіба що залишилися їм "у спадщину" давні парки, палаци та костели. Але за ту "спадщину" українцям довелося довго "судитися". Тепер і на костели і на парки з палацами претендують "уродзоні" нащадки. Те ж саме можна сказати про патріотів інших національностей.
Українець в Україні мусить бути націоналістом, - повязувати себе не лише з територією, але, найперше, з нацією - і з "мертвими, і живими, і ненарожденними". Він має брати на себе не тільки добру славу, але й ганьбу своєї нації. Але та ганьба від сусідів ніколи не може бути обєктивною ("брешеш, людоморе"), бо любов прощає все: мати виправдовує свого сина (шукає виправдання), якого називають злочинцем, бо вона його любить, бо то її кров. Людина найбільше любить себе і все собі прощає. Коли ж вона не знаходить собі виправдання, то лізе у петлю. Комплекс вини перед сусідами заганяє націю у петлю. Саме тому сусіди намагаються прищепити нам той комплекс. Коли ми хочемо вижити, то мусимо знайти собі виправдання у найтяжчих злочинах, які нам інкримінуються. Наприклад, коли я чую звинувачення у тому, що українці співпрацювали з німцями, то питаю себе: а хто у той час міг бути союзником українців? Це Литва (яка ворогувала з Польщею за Вільнюс) та Німеччина. Всі інші сусіди ставилися до України вороже, або ж з підозрою. Це те саме, що звинуватити Богдана за союзі з татарами чи Дорошенка за союз з Туреччиною... А у націоналізм без любові до рідної мови я не вірю. Якщо людина не знає з якихось поважних причин рідної мови, то вона, принаймні, прагне її знати, шукає і використовує для цього усі можливості. Дуже корисно знати мови сусідів чи й далеких народів, але не забувати заповіт Кобзаря про своє і чуже, використовувати чуже на користь своєму.
Га?! Скільки написав... А хто читатиме?..
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
Валентин писав: ↑Пон жовтня 29, 2007 4:09 pm
Тут, гадаю, треба визначитися з патріотизмом. Як на мене - то це любов до Вітчизни: території, природи, предківських могил і власних набутків на тій території. Наприклад, поляки (а особливо польські магнати) дуже любили Україну, свідомо клали голову за неї у боях з татарами, турками, москалями... Мої земляки - князі Яблоновські, маючи великі посади і власність у Варшаві й Петербурзі, приїздили помирати у свої маєтки - в Кривин, Аннополь... там жили їхні сімї, там народжувалися їхні діти... У Євангелії сказано: "Де скарби ваші - там серце ваше".
Але яка користь українцям від того шляхетського патріотизму? Хіба що залишилися їм "у спадщину" давні парки, палаци та костели. Але за ту "спадщину" українцям довелося довго "судитися". Тепер і на костели і на парки з палацами претендують "уродзоні" нащадки. Те ж саме можна сказати про патріотів інших національностей.
Українець в Україні мусить бути націоналістом, - повязувати себе не лише з територією, але, найперше, з нацією - і з "мертвими, і живими, і ненарожденними". Він має брати на себе не тільки добру славу, але й ганьбу своєї нації. Але та ганьба від сусідів ніколи не може бути обєктивною ("брешеш, людоморе"), бо любов прощає все: мати виправдовує свого сина (шукає виправдання), якого називають злочинцем, бо вона його любить, бо то її кров. Людина найбільше любить себе і все собі прощає. Коли ж вона не знаходить собі виправдання, то лізе у петлю. Комплекс вини перед сусідами заганяє націю у петлю. Саме тому сусіди намагаються прищепити нам той комплекс. Коли ми хочемо вижити, то мусимо знайти собі виправдання у найтяжчих злочинах, які нам інкримінуються. Наприклад, коли я чую звинувачення у тому, що українці співпрацювали з німцями, то питаю себе: а хто у той час міг бути союзником українців? Це Литва (яка ворогувала з Польщею за Вільнюс) та Німеччина. Всі інші сусіди ставилися до України вороже, або ж з підозрою. Це те саме, що звинуватити Богдана за союзі з татарами чи Дорошенка за союз з Туреччиною... А у націоналізм без любові до рідної мови я не вірю. Якщо людина не знає з якихось поважних причин рідної мови, то вона, принаймні, прагне її знати, шукає і використовує для цього усі можливості. Дуже корисно знати мови сусідів чи й далеких народів, але не забувати заповіт Кобзаря про своє і чуже, використовувати чуже на користь своєму.
Га?! Скільки написав... А хто читатиме?..
Я теж не вірю у патріотизм без любові без рідної мови. Жоден француз, жоден грузин не скаже вам, що він не знає рідної мови, бо це страшенна ганьба, тут двох думок бути не може. Не може людина піклуватися про країну, якщо вона заперечує її мову (це загалом політиків стосується). А "поважні причини" незнання рідної мови це швидше за все лінощі і просте небажання. Усі інші намагаються надолужити втрачене, не забути, зберегти... Тільки у нас слово "націоналіст" деякі намагаються витлумачити як негативне. У решти народів це дуже гарна риса. Повсякчасне бідкання прихильників русифікації України не повинні спийматися як заклик розглядати "проблему" другої державної мови. Це й не проблема зовсім, бо державна мова одна - українська. А у побуті хоч китайською розмовляйте, хто кому заважає!? Українська мова не витісняє ні російську, ні будь-яку іншу, вона просто повинна мати гідний статус у країні, де вона є державною. Прикро, що державні мужі, а надто голова нашої держави, не розуміють: як не буде мови - не буде держави, і снування між двох таборів тих й інших лише погіршують наше становище.
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
А мені здавалося, що якраз у цьому питанні глава (а не голова) нашої держави займає достатньо радикальну позицію...
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
А по-моєму навпаки. "Проблема" щодо цього питання - це його вислів. Він взагалі не має ані найменшої твердої позиції. То говорить, а то забирає свої слова назад. Ну хіба Президент, який себе поважає, так робить?
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
Тобто Ви вважаєте, що такої проблеми в Україні взагалі не існує? І те, що це питання статусу російської мови "мусується" на урядовому рівні не перший рік - це просто балачки? І Президент повинен на це зовсім не зважати? А щодо його позиції САМЕ в цьому питанні, то тут якраз він завжди стояв тільки на одному: в Україні має бути лише одна державна мова - українська.
посилання
посилання
Принаймні я нічого іншого не чула. Можливо, я щось пропустила? /blink.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":blink:" border="0" alt="blink.gif" />
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
Листопад писав: ↑Пон жовтня 29, 2007 4:09 pm
Тобто Ви вважаєте, що такої проблеми в Україні взагалі не існує? І те, що це питання статусу російської мови "мусується" на урядовому рівні не перший рік - це просто балачки? І Президент повинен на це зовсім не зважати? А щодо його позиції САМЕ в цьому питанні, то тут якраз він завжди стояв тільки на одному: в Україні має бути лише одна державна мова - українська.
посилання
посилання
Принаймні я нічого іншого не чула. Можливо, я щось пропустила? /blink.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":blink:" border="0" alt="blink.gif" />
Цю "проблему" роздмухали політики. А якби президент і справді мав чітку позицію, то нам і боятися не було б чого, що наша мова може кудись подітися. А оскільки він говорить мов вилами по воді пише, то я і боюсь постійно за свою мову. Якби він і справді стояв на одному, то і питання б це так не обсмоктували і не закидали б про референдум з цього приводу. Не раз було, що начебто маючи тверду позицію він зненацька змінює рішення... Якраз ця проблема і існує, але якщо він вважає, що державною має бути українська, то які ще можуть бути варіанти? Навіщо давати привід думати проросійським політикам, що вони мають шанси похитнути його позицію?
МОВНІ ЦІКАВИНКИ
Zozulka писав: ↑Вів жовтня 30, 2007 4:09 pm
Цю "проблему" роздмухали політики. А якби президент і справді мав чітку позицію, то нам і боятися не було б чого, що наша мова може кудись подітися. А оскільки він говорить мов вилами по воді пише, то я і боюсь постійно за свою мову. Якби він і справді стояв на одному, то і питання б це так не обсмоктували і не закидали б про референдум з цього приводу. Не раз було, що начебто маючи тверду позицію він зненацька змінює рішення... Якраз ця проблема і існує, але якщо він вважає, що державною має бути українська, то які ще можуть бути варіанти? Навіщо давати привід думати проросійським політикам, що вони мають шанси похитнути його позицію?
Нащо на Ющенка усе перекладати? Він розмовляє (хоча й не дуже грамотно) українською мовою, вона його рідна мова, мова повсякденного спілкування у родині (а з п.Катериною він іншою й розмовляти не може, бо англійської, здається так і не вивчив, хоча й, пригадується щось таке, обіцяв за рік опанувати), на роботі. Він і на Донеччині українською мізки вправляв, а не так, як Кравчук з Кучмою, - на правому березі - українською, на лівому - російською, з дітьми, онуками та корешами - теж на общєпонятном. Ющенко ніде не висловлювався за "второй язик". Інша річ - його кум Порошенко, а ще Зінченко. Той навіть свій законопроект зареєстрував на цю тему.
Треба й з себе кожному спитати, як ми поводимося у повсякденні. Вважаю, що кожне чуже слово вимовлене українцем в Україні - це цвях, вбитий у домовину і своєї мови, і своєї нації, і своєї держави.
Zozulka писав: ↑Вів жовтня 30, 2007 4:09 pm
Цю "проблему" роздмухали політики. А якби президент і справді мав чітку позицію, то нам і боятися не було б чого, що наша мова може кудись подітися. А оскільки він говорить мов вилами по воді пише, то я і боюсь постійно за свою мову. Якби він і справді стояв на одному, то і питання б це так не обсмоктували і не закидали б про референдум з цього приводу. Не раз було, що начебто маючи тверду позицію він зненацька змінює рішення... Якраз ця проблема і існує, але якщо він вважає, що державною має бути українська, то які ще можуть бути варіанти? Навіщо давати привід думати проросійським політикам, що вони мають шанси похитнути його позицію?
Нащо на Ющенка усе перекладати? Він розмовляє (хоча й не дуже грамотно) українською мовою, вона його рідна мова, мова повсякденного спілкування у родині (а з п.Катериною він іншою й розмовляти не може, бо англійської, здається так і не вивчив, хоча й, пригадується щось таке, обіцяв за рік опанувати), на роботі. Він і на Донеччині українською мізки вправляв, а не так, як Кравчук з Кучмою, - на правому березі - українською, на лівому - російською, з дітьми, онуками та корешами - теж на общєпонятном. Ющенко ніде не висловлювався за "второй язик". Інша річ - його кум Порошенко, а ще Зінченко. Той навіть свій законопроект зареєстрував на цю тему.
Треба й з себе кожному спитати, як ми поводимося у повсякденні. Вважаю, що кожне чуже слово вимовлене українцем в Україні - це цвях, вбитий у домовину і своєї мови, і своєї нації, і своєї держави.