мнение - opinion

[Savo]

Зізнатися, я не до кінця розумію всіх ваших думок, висловлених тут, пане Основознавцю, тому завбачливо прошу дарувати мені, якщо не так витлумачив щось для себе. Так само прошу вибачити, коли образив Вас яким словом – просто намагаюся бути об’єктивним і мислити на засадах здорового глузду.

Найперше про опінію. Сам не вживаю, але було б дивним, якби я став нав’язувати чинити так само тим, хто звик ним послуговуватися. Питання "навіщо в українській мові слово опінія?" вирішувати не нам із вами. Воно в ній є – і край. Лежить собі на одній із полиць мовної комори, і бере його той, кому назріла потреба. Пуристичні схильності (більшою чи меншою мірою) когось із нас не можуть стати мірилом визначення потрібності запозичення для мови.
Але, власне, моє запитання до Вас з’явилося не через опінію. Через смисл, ждати, прощення та інше, що ви не озвучили. Отже, за чергою.
Вам не вельми подобається слово смисл (маю сказати, я його й сам уживаю хіба зрідка), либонь, через те, що це російське запозичення. Справді, етимологічний словник каже те саме. Але я не збагну, чим Вам видається українськішим змисел? Адже в наших західних діалектах ця форма з’явилася підо впливом польського zmysł або ж словацького zmysel. То, за Вашою логікою (хібо що я її неправильно витлумачую), нема чого вживати й змисел. До слова, тоді вже відмовмося й від синоніма сенс, бо він польського походження. Лишімо собі багатозначний зміст, та й тішмося, що вичистили мову від переймань. А що разом із тим зникнуть і стилістичні відтінки, можливість висловитися влучніш, доречніш – то байка, зрозуміють нас, мабуть, і так.
Далі. Цілком відкидати слово ждати означає відмовляти в слушності щодо його вживання чи не всій Центральній і Східній Україні, причім не лиш теперішній, здебільша зрусифікованій, а й тій, що була й 200, й 500 років тому. Ото вельми б здивувався Шевченко, що, пишучи "добра не жди, не жди сподіваної волі..." чи "Так я думала, молилась, Ждала, виглядала. Нема його, не прибуде,— Одна я осталась..." чи ще "Діждалася вдова долі, Зросту того сина. І письменний, і вродливий — Квіточка дитина!", виявляється, вживає неукраїнські слова. Так, нині набагато частіший у мові західноукраїнський дублет чекати. Та чи маємо через це тепер відмовити у праві на існування давньому слову, якого не цуралася наша класика, а отже, його читатимуть і, впевнений, уживатимуть нові й нові покоління українців?
Прощення. Що лихого, коли в урочистому стилі вжити цього церковнослов’янізма? Адже у тім їх і призначення, цих слів, аби створювати пафосну, піднесену фразу, чим добрі знавці мови доречно користувалися й користуються. І не перестануть цього робити, доки й віку.
Ну і, врешті, про "чому я не маю вживати (...) знаючи рідну мову краще, а не ліпше? Чи й слово ліпше вже має тавро неукраїнського, чи я щось не втямив? Коли ж саме це ви мали на увазі, то лиш спрямую вас до відомого нашого пуриста (але не войовничого), котрому я звик вірити й порад якого волію дотримуватись. Між іншим, про ждати в нього теж можна почитати, коли виявите бажання.
Майже останнє. Пане Основознавцю, якщо ви справді прагнете бачити нашу мову очищеною від кальок та прямих запозичень, скажіть, коли ласка, чому вживаєте такі неоковирності, дослівно взяті з російської, як, приміром, необхідно, неправий; для чого послуговуєтеся високопарним церковнослов’янізмом достойний, замість нейтрального українського гідний; нащо вам іншомовні словакатегорично (є ж бо питомі рішуче, твердо, безумовно), пропозиція (маємо ж рідні порада, пропонування – дарма що з трохи іншими відтінками у значенні)?
Насамкінець риторичне питання: чи не вихлюпнемо разом із водою й дитини, коли так ставитимемось до мови?

Мабуть, розділю тему, бо виходить явне відхилення.

[Основознавець]

Найперше про опінію. Сам не вживаю, але було б дивним, якби я став нав’язувати чинити так само тим, хто звик ним послуговуватися. Питання "навіщо в українській мові слово опінія?" вирішувати не нам із вами. Воно в ній є – і край.

На жаль.

До слова, тоді вже відмовмося й від синоніма сенс, бо він польського походження. Лишімо собі багатозначний зміст, та й тішимося, що вичистили мову від переймань.

Суть.

Насамкінець риторичне питання: чи не вихлюпнемо разом із водою й дитини, коли так ставитимемось до мови?

У тому й річ. Я не проти іншомовних запозичень. Якщо вищеперелічені слова прийнятні для запозичень, то опінія — вкрай незбагненна.

Мабуть, розділю тему, бо виходить явне відхилення.

Дарма Ви так. Я вів це все до опінії. Утім, я вже закінчив, мабуть таки. Дякую за Ваше намагання прояснити.

[Savo]

Дарма Ви так. Я вів це все до опінії.

Ну, тоді не розділятиму /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />