Не українська літературна мова бере, а конкретні літератори їх у літературу приносять. І якісь діалекти приживаються, а якісь так і залишаються діалектами. Чого ж, і в інших літераторів воно було, у Франка, зокрема: Павличко його просто "нагадав".
- О, а я теж нагадую! /ag.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":D" border="0" alt="ag.gif" /> "Як дві бабі та гуска, то ввесь базар.
Як збереться жінок дві-три, а коли б ще одного Жида вмішати, то буде ярмарок". http://www.aphorism.org.ua/subrazd.php?pag...d=2&sid=175
- О, а я теж нагадую! /ag.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":D" border="0" alt="ag.gif" /> "Як дві бабі та гуска, то ввесь базар.
Як збереться жінок дві-три, а коли б ще одного Жида вмішати, то буде ярмарок". http://www.aphorism.org.ua/subrazd.php?pag...d=2&sid=175
Ви не "нагадуєте", Ви цитуєте те, що було зафіксоване півтораста літ тому. /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" /> А от спробуйте "нагадати" так геніально, як Павличко, щоб одразу народ запам'ятав і став уживати в сучасному мовленні. /wink.gif" style="vertical-align:middle" emoid=";)" border="0" alt="wink.gif" />
Ви не "нагадуєте", Ви цитуєте те, що було зафіксоване півтораста літ тому. /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" /> А от спробуйте "нагадати" так геніально, як Павличко, щоб одразу народ запам'ятав і став уживати в сучасному мовленні. /wink.gif" style="vertical-align:middle" emoid=";)" border="0" alt="wink.gif" />
Я спробую, але не хочу забирати лаври у Павла Гірника. А то ще скаже, що я йому дорогу до вічності перейшов. /ag.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":D" border="0" alt="ag.gif" /> Ні, якщо без жартів, то це цікава тема, про неї не так багато говорено. Мабуть треба перенести сюди цитати й посилання з теми "Четверо слів". Сава обіцяв, але щось не робить, а я не знаю, як те робиться і чи можу я сам перенести звідти сюди. /unknw.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":unknw:" border="0" alt="unknw.gif" />
Ви самі це не зробите. Я спробувала перемістити деякі повідомлення, може, й не зовсім зграбно. /unknw.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":unknw:" border="0" alt="unknw.gif" /> Прийде пан Savo, то поправить /sorry.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":sorry:" border="0" alt="sorry.gif" />.
"Обережна Тодозя зирнула на дві вікні причілка. Маленькі віконечка чорніли на білій стіні, неначе заслонені чорним оксамитом." (ІНечуй-Левицький, Князь Єремія Вишневецький)
У нас вийшло щось не зовсім прозоре з відмовою від двоїни. Скажімо, півяйця і два яйця, піввідра і два відра, піввікна і два вікна. А народ інтуїтивно творив дві яйці, дві вікні, дві відрі. Росіяни казали два рубля, а українці два рублі, бо як це - два рубля? Піврубля, півтора рубля - зрозуміло!
Скажіть, будь ласка, двоїна - це двойственное число по-російськи? Тоді як буде з двоїною "ми їх обох зв'яжемо"? Здається в ЦСМ "ЇХ" в значенні більше двох буде "Я", а "ЇХ" в значенні лише двох буде "Ею". В українській такого нема? Мій дід вживає двоїну "дві мисці", "дві вороні", "дві курці", а тато вже ні. Мій молодший брат і знати не буде що то таке.
А чому ще не пригадали «Граматику слов’янську» Івана Ужевича? [quote]Двоїною свята слов’янська мова дуже часто користується, як-от: бЂхо†або бЂховε — ми двоє були, быста — ви двоє були. Також польська [мова], як-от: былахва і быласва — ми двоє були, былáста — ви двоє були. Третьої особи двоїни немає, хоч дехто визнає її. Але краще вважати її відсутньою, бо вона не відрізнялася б від [форми] жіночого роду в однині. Тобто, коли говорити про двох у третій особі: ’ώна была (як дехто каже), то це означає те саме — вона була. Упродовж останніх тисячоліть двоїна втрачена майже усіма мовами. Але, як на мене, вона досить цікава. [/quote] Двоїна застосовувалася до парних предметів, до двох людей тощо. «У старо-українських пам’ятках ми читаємо ще: Всеволод і Мстислав стояста й познаста брата своєго (Лаврент. літопис)», — пишуть проф. М. Грунський і П. Ковальов у «Історії форм української мови» (Харків, 1931 р.). В українській мові є залишки двоїни. Приміром, дві нозі, дві руці… Але (як уже зауважував п. Валентин) ми маємо право пишатися тим, що є у нас одне слово, яке протрималося тисячоліття. Це слово двісті (де і походить із «ятя» Ъ). Колись писалося два слова: двъ стъ. Оце «ять» у кінці було ознакою двоїни. Як відомо, воно перейшло в українській мові в і (діло, ріка), а в московській — у -є- (дело, река). Так ось, у слові двісті бачимо два і. Цілком ймовірно, що двері, ножиці та кліщі — форми двоїни, а не іменники, які вживаються лише в множині, як нас навчають у школі. Проте не слід думати, що двоїна вживалася аж так давно. Приміром її використовував Олександр Довженко(«Зачинилися двері за мною, і стало мені темно в очу і на душі»), Оксана Забужко(«...з отерпом у пучках і сльозами в очу»), Пантелеймон Куліш(«Аж лящить в вушу вже в мене від їх крику»). Деякі іменники чоловічого роду у формі двоїни вживають і сьогодні. Вони відрізняються від множини тільки наголосом чи закінченням. Наприклад: Множина: всі брати́, всі рукави́, всі по́води. Двоїна: два бра́ти, два рука́ва, два повода́. [quote]Прислухавшись до живої народної мови, двоїну почуємо у формах прізвищ: Лагойди́, Охріменки́, Забужки́, – це множина від прізвищ Охрі́менко, Забу́жко, Лого́йда. Позначає всіх членів сім’ї або ж якусь певну групу: «На тому краї села жили Охріменки́, та якось до них у гості завітали Лагойди́». Якщо ж говорити про двох (або й трьох), то вживається саме двоїна: Охрі́менки, Забу́жки, Лаго́йди: «Йшли лісом два бра́ти Охрі́менки, аж раптом їх перестріли Лаго́йди». Двоїна була відома ще в індоєвроп. прамові, від якої успадкована спільнослов'янською, а від неї – усіма слов'янськими мовами; тепер зберігається лише в окр. діалектах. Д. мала свої відмінкові форми, відмінні від форм однини та множини. В давньорус. мові залежно від категорії роду та кінцевого приголос. основи іменників вони виражались у наз., знах. та клич. відмінках закінченнями –Ђ (дъ†руці, обЂ селЂ), –и (дъ†ночи, обЂ матери), –а (дъва ножа), –ы (оба сыны), в род. і місц. –у, –ову (дьвою руку, обою сынову), в дав. та ор. –ма (дъвЂма рукама, обЂма селома, ножема, сынъма). Форми Д. були властиві також прикметникам (преславныма учителема), особ. і неособ. займенникам (вЂ, наю, нама –1 ос., ва, ваю, вама –2 ос.; сею, тою, сима, тЂма), дієсловам (въстаста два волъхва) та дієприкметникам (Ивану и Олексию написавшема книгы). Іменники у формі Д. рідко вживалися самостійно, звичайно вони виступали в синтакс. поєднанні з числівниками дъ†–дъва, обЂ –оба. Категорія Д. у давньорус. мові почала занепадати ще на ранньому етапі її розвитку, витісняючись множиною. Першими стали виходити з ужитку особ. займенники у наз. в. вЂ, ва, що заступилися формами мн. мы, вы; форма ва в давньорус. писемних пам'ятках уже не засвідчується, а на †трапляються лише одиничні приклади (†отъходивЂ. –Усп. зб.); зрідка вони зустрічаються і в ін. пам'ятках слов'ян. писемності. Форми ж Д. іменників, прикметників, неособ. займенників та дієслів у пам'ятках давньорус. мови вживаються паралельно з мн. досить часто; фіксує їх і староукр. літ. мова аж до 19 ст. У сучас. укр. літ. мові залишки форм Д. зберігаються у закінченні –има в іменниках очима, плечима, дверима, грошима (хоч частіше грішми) та в наголошуванні іменників у сполученні з числівниками два, три, чотири: два бра́ти, дві сестри́, дві руки́, три верби́, чотири відра́ та ін. (множ. брати́, се́стри, ру́ки, ве́рби, ві́дра). В ор. в. збереглася форма Д. числівника десять (десятьма); під впливом її і форм двома, обома давнє закінчення Д. –ма засвоїлося й ін. кількіс. числівниками (трьома, чотирма, п'ятьма, стома), питально–відносним займ. скількома. Зберігає давню форму Д. в ор. в. також означальний займ. всіма. Окр. залишки Д. відомі укр. нар. говорам: іменники із закінченням –і (з –Ђ) у наз. в. при числівниках два, три, чотири (дві сестрі, три вербі, чотири відрі) поширені в пд.–зх. і пн. говорах, рідше пд.–сх.; закінчення ор. в. –ма паралельно з –ми в займенниках (сима –сими, тима –тими, якима –якими та ін.) поширені в ряді пд.–зх. говорів (ІУМ. Морфологія. К., 1978).[/quote] Так що, мо’, краще дивитися на коханого не очима, а оками?
Ковтайте темряву Вічми прозорими. Вдихайте порами, Як ворожбу. Не будьте звірами. Не будьте хворими, Бо там, за горами, Дружини ждуть... /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Ковтайте темряву Вічми прозорими. Вдихайте порами, Як ворожбу. Не будьте звірами. Не будьте хворими, Бо там, за горами, Дружини ждуть... /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Чудово! А це двоїна чи ні? Бо я вже щось сам заплутався.
