Форум Словник.UA

Логіка за правилом підказує, що таки ставимо апостроф, але, беручи до уваги, що всюди згадують цей літопис у тому варіанті, який уживали в 18 сторіччі, тобто без апострофа (Літопис Грабянки), то виникають такі-от сумніви. Допоможіть , будьте ласкаві.

Гадаю, що без через історичні причини і для збереження фонетичних особливостей.

Гаразд, а якщо йдеться про словникову статтю про самого автора літопису?Граб"янка (Грабянка) Григорій Іванович..а потім йдеться про сам літопис, то там ставити, а в назві літопису - ні?

Гадаю, що фонетичні особливості тут ні до чого. Український народ і у XVIII столітті, і тепер вимовляв і вимовляє це прізвище як Граб'янка. Річ у правописі, який на той час не був пристосований до живої української вимови. Наведу коротенький уривок зі статті про правопис в енциклопедії "Українська мова". Її повний варіант можна прочитати тут.
[quote]ПРАВОПИС — сукупність загальновизнаних і загальнообов’язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. П. охоплює орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку. Укр. П. сформувався на основі правописних традицій давньорус. мови, що грунтувалися на фонетичному принципі, за яким написання має відбивати вимову. Засади давньорус. П. використовувалися в укр. писемності 14-16 ст. У кін. 16 — на поч. 17 ст. в укр. П. усталився історико-етимологічний принцип, який зберігався до поч. 19 ст. Разом з тим, протягом 16 — 18 ст. в ньому формуються нові традиції, пов’язані з переозвученням літер алфавіту відповідно до живої укр. вимови. Напр., за істор. традицією зберігалася літера Ђ там, де у вимові звучав і, зокрема й на місці о, е в новозакритих складах (вЂнъ, жЂнка, тЂлько) у творах Івана Некрашевича, цією ж літерою передавався звук і будь-якого походження в Літописі Граб’янки 1710, іноді для цього звука паралельно з Ђ вживалася й літера и (априля, потимъ, тилко), напр., у Літописі Величка 1720 і т. п. За істор.-етимол. принципом двома літерами — и, ы, які читалися однаково, передавався і голосний и (<ы, і), що призводило на практиці до плутання цих літер і в ін. позиціях (напр., у Літописі Величка: бытва, бытий, але димъ, новими, сина). Істор,-етимол. принципу стихійно дотримувався і І. Котляревський, який започаткував процес формування нової укр. літ. мови, та видавець його творів М. Парпура. Вони користувалися абеткою, спільною з російською, але з відмінною від неї вимовою деяких літер.[/quote]
Як бачимо, в самій статті згадується Григорій Граб'янка та його Літопис. Автори енциклопедії свідомі того, що апостроф у прізвищі нашого земляка таки треба писати, що й регламентує Чинний правопис.
Свого часу в нашому провідному видавництві "Дніпро" виходила багатотомна праця "Тисяча років української суспільно-політичної думки". У четвертому томі цього видання є твори Григорія Граб'янки:
[quote]Граб'янка, Г. Вірші на малоросійський герб. Похвала віршами Хмельницькому від народу малоросійського. Про зачатки переіменування на козаків та звідки їхня назва походить,від якого племені та роду; а водночас коротко і про найдавніші події, з ними пов'язані. - С .218-225[/quote]
Тож не варто, як на мене, порушувати правила традиційної української орфоепії, зафіксовані в Чинному правописі, а треба писати й вимовляти Граб'янка.

Дмитро писав: ↑

Чет жовтня 01, 2009 4:09 pm

Тож не варто, як на мене, порушувати правила традиційної української орфоепії, зафіксовані в Чинному правописі, а треба писати й вимовляти Граб'янка.

Цілковита слушність у цих словах. Норми 18 століття й чинні – різні речі. Крім того, Правопис, особливо тих далеких уже століть, далеко не завжди відображав реальну вимову.

Тоді всі прізвища з того часу слід писати за чинним правописом, так?

так /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Хоча сьогодні чимало людей мають прізвища, що не відповідають українському правопису.