професії та назви вдачі на -ець

[saszko]

Здивувався, коли виявив, що у кл.в. "ошуканець" і "плюгавець" будуть "ошуканцю" і "плюгавцю", бо з "Перехресних стежок" запам'ятав "ошуканче", а з Листа запорожців до султана в усіх версіях стоїть "плюгавче". Та ще й поширені і тому невикликаючі( /sorry.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":sorry:" border="0" alt="sorry.gif" /> /unknw.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":unknw:" border="0" alt="unknw.gif" /> ) подиву "молодче/женче/кравче/шевче". Проте бігунець - бігунцЮ, охоронець - охоронцю. Так як з усного мовлення нічого засвоїти неможливо, підкажіть, будь ласка, за яким принципом відмінювати.

[Дмитро]

Навряд чи, пане Сашку, тут можна дати однозначну відповідь.
У правописі 1928 року читаємо:
[quote]Іменники чоловічого роду на -ець [у кличному відмінку] мають закінчення -е, рідше -ю: молодче, кравче, женче, хлопче, німче, зайче (і зайцю), злочинцю, переможцю... [/quote]
А це вже з книжки нашого відомого мовознавця О. Синявського «Норми української літературної мови»:
[quote]б) Закінчення -ю [у кличному відмінку] властиве всім іменникам м’якої групи, крім тільки іменників на -ець (де звичайніше закінчення -е): косарю, місяцю, ковалю, Івасю, Корпію, Петрусю, Костю і т. ін., зрідка і злочинцю, зайцю тощо.
в) Усі інші іменники чоловічого роду приймають закінчення -е, при тім, звичайно, г к х змінюються на ж ч ш (див. § 20): соколе, лисе, голубе, козаче, луже, ляше, парубче (бо в "парубок” -ок уже не відчувається як наросток), громадянине, Павле, Петре, Архипе, Антоне, Явтуше, Дороше (і Дорошу), школяре, тесляре (рідше тесляру) і т. ін. Так само здебільшого і в іменниках м’якої групи на -ець: хлопче, кравче, молодче, світодавче тощо.
Закінчення -е взагалі найчастіше буває в іменниках чоловічого роду, зокрема його приймають звичайно й чужомовні імена, як напр.: Томе, Джордже, Франце і т. ін.[/quote]
А ось норма Чинного правопису:
[quote]2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віталію, вчителю, Грицю, краю, лікарю, місяцю, пролетарю, розмаю, ясеню.
3. Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Богдане, голубе, друже, козаче, мосте, орле, Петре, соколе, Степане, чумаче; женче (від жнець), кравче, молодче, хлопче, шевче (але: бійцю, знавцю); гусляре, Довбуше, маляре, стороже, тесляре, школяре.[/quote]
Як бачимо, Чинний правопис у п. 2 § 53 закріпив за всіма іменниками м’якої групи закінчення -ю, хоч, на мою думку, треба було принаймні написати: «…(див. також нижче п. 3)». Або й зовсім вирізнити іменники на -ець з-поміж інших іменників м’якої групи й розглянути їх окремим пунктом. Адже й укладачі правопису 1928 року, й багато хто з наших мовознавців пізнішої доби в кличному відмінку іменників на -ець віддавали перевагу закінченню -е. Хоч у деяких іменниках, наприклад, у слові заєць допускали дві форми: зайче і зайцю, а в деяких – лише форму із закінченням -ю: злочинцю, переможцю тощо.
Певно, велику роль у цьому питанні відіграють чуття мови й традиція. У формах злочинче або переможче зовсім близько один до одного з'являються, приміром, шиплячі звуки, і щоб уникнути цього, ми віддаємо перевагу варіантам злочинцю, переможцю. Навряд чи ми також скажемо бійче замість бійцю. Хоч у живій мові ми найчастіше почуємо тут природне українське звертання вояче (від вояк). Але то вже інша річ!
У таких словах, як плюгавець, охоронець, ошуканець тощо, укладачі правопису, як на мене, мусять фіксувати обидві форми: плюгавче і плюгавцю, охоронче й охоронцю, ошуканче й ошуканцю і т. д. Тож правила, як бачимо, потребують подальшого опрацювання.

[Танка]

У таких словах, як тощо, укладачі правопису, як на мене, мусять фіксувати обидві форми: і , й , й і т. д. Тож правила, як бачимо, потребують подальшого опрацювання.

Приклади з Яра Славутича, поета з неперевершеним мовним чуттям:

Спинись, мандрівче,
На безмір глянь:
Стебло поривче
Спахає п'янь.

Прибульче, корчуй і плужань
Цю давню, як світ, глухомань.
Дали ж тобі радість і біль
Нащадки Трипіль.

[Валентин]

Зустрічав "бабусе", "мамусе", але мені здається, що це не правильно і не милозвучно: бабусю, мамусю. А ще Зоє, Гале - ну чом не Зою, Галю?

[Savo]

Зустрічав "бабусе", "мамусе", але мені здається, що це не правильно і не милозвучно: бабусю, мамусю. А ще Зоє, Гале - ну чом не Зою, Галю?

Зізнаюся, мені таке вживання не траплялося. Так може казати людина, що негаразд відчуває мову, власне, не послуговується нею щоденно, просто не читає українською.
Звичайно ж, формм на -е тут недоречні. Правильні варіанти наводить сам правопис:

§ 47. А. 6. в) (закінчення)Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: бабусю, Галю, доню, матусю, тітусю.

Перелік, звичайно ж, можна продовжити: Марусю, Таню, Парасю, кицю... Хоча щодо останнього, приміром, укладачі Словників України мають іншу думку. Як і стосовно Зої.

Але в цій темі, взагалі, ідеться про кличний відмінок іменників чоловічого роду на -ець. Тож фактично ми збилися на офтоп. Якщо буде розвиток дискусії, відокремлю.

[Мавка]

Мала час і змогу перелистати "Правописний словник" Голоскевича. Тож, окрім вищеназваних, подвійне закінчення в кличному відмінкові мають лексеми:
богобо́рець, -рця, -рцеві, богобо́рче! і -рцю! -рці, -рців
гоне́ць, гінця́, -нце́ві, -нце́м, гінцю́! і гі́нче! гінці́, -ці́в
за́єць, за́йця, -цеві, за́йче і за́йцю! див. за́єць
мисли́вець, -вця, -вцеві, -вче! і -вцю! -ли́вці, -вців
ні́мець, ні́мця, -мцеві, -мцем, на ні́мці, ні́мче і ні́мцю! ні́мці, -ців

Тут і мандрі́вець (-вця, -вцеві, -вцю! і -вче! -рі́вці, -вців).