Щодо написання географічних назв з прикметниковими закінченнями у Правописі зазначено таке: [quote] 7. д) Польське ó, що виступає в суфіксі - ów у географічних назвах, передається через у: Жирардув, Жешув, Томашув-Мазовецький і т. ін., але традиційно ГрубешівКраків. [/quote] А як передаються на письмі подібні прізвища, наприклад, Kowalów, Matwijów?
Передача прізвищ — питання складне не тільки для українського правопису, а й для інших правописів світу. Надто тоді, коли прізвище в мові-джерелі має чоловічу й жіночу парадигми, а в мові, що нею відтворюють його, ні. З часом, як правило, жіноча парадигма в мові-реципієнті втрачається, і ми чуємо такі чудернацькі конструкції, як міс Петров чи Моніка Левінські, хоч усвідомлюємо собі, що мало б бути пані Петрова чи Моніка Левинська. Ось, приміром, думка відомого польського лексикографа Мирослава Банька про написання деяких жіночих російських прізвищ польською мовою (подаю в перекладі українською): [quote]Форми типу Tołstaja чи Puszkina — російські відповідники чоловічих прізвищ Tołstoj, Puszkin. Лишаючи їх у такій формі в польському тексті, ми надаємо йому чужомовного забарвлення. Якби ми поклали собі полонізувати текст, то могли б ужити форм із польськими суфіксами: Tołstojowa i Puszkinowa (називаючи дружин), Tołstojówna i Puszkinówna (називаючи дочок). Проте словник нормативної польської мови, виданий 1999 р., уважає таку практику за хибну й радить називати жінок чоловічими прізвищами, наприклад: pani Tołstoj (Puszkin), panna Tołstoj (Puszkin), а це, певна річ, означає, що їх відмінювати не слід. Треба казати do pani (panny) Puszkin, z panią (panną) Puszkin. Невідомо, чи переглянуто це твердження в пізніших виданнях словника нормативної польської мови, але найновіший орфографічний словник того самого видавництва прізвище Puszkina радить відмінювати — і цілком слушно — на взірець прізвища Karenina: Puszkiny, Puszkinie, Puszkinę, Puszkiną. Прізвища типу Tołstaja у словникові позначено як невідмінюване, дарма що їх можна було б відмінювати як прикметники: Tołstej, Tołstą. А що твердження словників частково несумісні, то найкраще додержуватися порад найновішого Великого орфографічного словника, виданого 2010 р. Прізвище Tołstaja він рекомендує відмінювати по-польському так: pani Tołstoj, panią Tołstoj і т. д., а прізвище Puszkina — Puszkiny, Puszkinie тощо. Про те, що немає усталеної традиції написання таких прізвищ, можуть свідчити джерела, що в них згадано Софію Толсту: в інтернеткаталозі Національної бібліотеки прізвище авторки транслітеровано — Tolstaâ, через що воно набуло чужинського вигляду, однак на титульній сторінці книжки, що вийшла друком у Літературному видавництві в Кракові написано Zofia Tołstojowa. Я не поспішав би з висновком, що видавництво припустилося помилки. Польські видавці відіграють велику роль у кодифікації польського правопису, тож принаймні через це їхньої думки цуратися не слід.[/quote] Що ж до польських прізвищ на -ów, то вони, як і прізвища на -in, походять з коротких форм присвійних прикметників, яких сучасна польська мова не має. Тим-то з жіночим прізвищем Puszkina і постала описана вище проблема. Тож жіночих відповідників від прізвищ на -ów чи -in поляки часто-густо не творять. Чи не тому й ми, бува, заперечуємо наявність жіночих антропонімів Ковалева (від Ковалів), Іванишина (від Іванишин) і т. д.? Про це я писав колись у цій темі. На польському радіо була програма, присвячена власним назвам на -ów. Її запис можна прослухати тут. І хоч у програмі йдеться про топоніми, але сказане можна застосувати й до прізвищ. Тим-то частина польських словників радить творити жіночі антропоніми від прізвищ на -ów. Наприклад, Romanowa (від Romanów). З книжки «Nazwiska Polaków» можна дізнатися, що сьогодні більше польських прізвищ, які закінчуються на -ow, ніж на -ów. Те саме стверджують і тут. Частина польських дослідників уважає, що прізвища на -ów іншомовного (але слов’янського) походження. Я теж схиляюся до думки, що значна частина таких прізвищ — полонізовані українські, російські, болгарські чи інші слов’янські прізвища. Розгляньмо, наприклад, прізвище Matwijów, що його навела пані Листопад. Воно має виразне українське забарвлення, бо імя Матвій, від якого походить прізвище, по-польському звучить Maciej, Mateusz. З одного боку, пишучи по-українському Матвіюв, Ковалюв, ми передаємо польський (сьогоднішній) кольорит. З другого боку, ми позбавляємо жінок, які традиційно творять жіночі форми Matwijowa, Kowalowa, українських відповідників. Поляки, приміром, усі українські географічні назви на -ів (-їв) передають через -ów: Lwów, Kijów, Oczaków, Berdyczów, Mikołajów, Charków і т. д., а російські назви на -ов — то через -ow (Tambow, Kowrow), то через -ów (Saratów, Rostów). Я б не відокремлював у правописі прізвища від інших власних назв, бо прізвища теж можуть стати топонімами — і тоді знову може виникнути якась правописна плутанина. Тому я б усі польські власні назви на -ow передавав би через -ов, а всі назви на -ów — через -ів (-їв). Гадаю, в цьому не було б ніякої біди. Приміром, польським афіксам -sk(i), -ck(i) відповідають українські -ськ(ий), -цьк(ий). Тим-то ми пишемо Домбровський, Свенцицький. Гадаю, польському афіксові -ów цілком відповідає український -ів (-їв). Тож навряд чи це може збити когось із пантелику. Але корені слів українізувати, звісна річ, не слід. Треба писати, як і радить правопис, Голембйовський (а не Голубовський), Пйотровський (а не Петровський), Гура (а не Гора) тощо.
