Нагірний Карабах

Тут запитуйте про правильне написання, вимову слів, словотворення тощо в українській мові.

Модератори: Танка, vitaly1, Листопад

Відповісти
Зима
Студент досвідчений
Повідомлень: 125
З нами з: Пон січня 04, 2010 10:46 pm

Нагірний Карабах

Повідомлення Зима »

У Нагірному Карабасі?
Чи може у Нагірному Карабахові?
Валентин
Людина-енциклопедія
Повідомлень: 1511
З нами з: Нед жовтня 28, 2007 8:16 pm

Нагірний Карабах

Повідомлення Валентин »

Зима писав:
Сер вересня 03, 2014 7:47 pm

У Нагірному Карабасі?
Чи може у Нагірному Карабахові?

Перший варіант. Якби Карабах був живою істотою, то був би другий. Не знаю, як пояснити.
Зима
Студент досвідчений
Повідомлень: 125
З нами з: Пон січня 04, 2010 10:46 pm

Нагірний Карабах

Повідомлення Зима »

Валентин писав:
Чет вересня 04, 2014 12:44 pm

Перший варіант. Якби Карабах був живою істотою, то був би другий. Не знаю, як пояснити.

Я так і написала, але пригадався Карабас-Барабас і прийшли сумніви...))))
Andriy
Редактор вмілий
Повідомлень: 485
З нами з: П'ят листопада 10, 2006 2:38 pm

Нагірний Карабах

Повідомлення Andriy »

Карабасі або Карабаху:

Норми української літературної мови. Синявський

[quote]Місцевий однини § 42.

Закінчення місцевого відмінку однини в іменниках першої відміни хоч і цілком повно подані в зразках відмінювання, але обсяг уживання того чи іншого закінчення далеко не відповідає тим групам, що для них подані зразки, принаймні щодо іменників чоловічого й ніякого роду. Як бачимо ми з зразків, в іменників цих двох родів аж троє розрядів закінчень: -і (а після голосних та апострофа ще й -ї), -у (-ю) і нарешті -ові (-еві, -єві). А в докладнішому вивченні того, коли й які саме розряди іменників приймають те чи інше закінчення в місцевому відмінку однини, побачимо, що це найскладніший відмінок, що іноді той самий іменник може приймати і два і три закінчення.

1. Найзвичайніше і найширше вживане закінчення місцевого відмінку це -і (після голосних і апострофа -ї), при тім в іменників жіночого роду всіх трьох груп це й єдине закінчення, як і в давальному: у книзі, книжці, по землі, на полиці, мережі, надії, сім’ї і т. ін.

Але в іменниках чоловічого, й ніякого роду закінчення -і (-ї) буває лише переважно, а саме головним чином у тих із них, що без наростка -к: у байраці, на язиці, на порозі, в лузі, на кожусі, березі, місяці, коні, зубі, возі, домі, дубі, чоботі, році, ґрунті, стовпі, пні, сні, лобі роті, реготі, злочині, камінці, молочаї, камені і т. ін.; на селі, на яблуці, в оці, молоці, вусі (вухо), письмі, болоті, в пальті, у бюрі, вікні, паливі, заступилні, товаристві, на лиці, у яйці, на плечі, в житті, смітті, на сонці, у морі, в полі, горі, віконці, згарищі, у збіжжі, роздоріжжі, проклятті, обличчі, у пір’ї, розторжі і т. ін.

Щождо іменників чоловічого і ніякого роду з наростком -к- (-ик, -ок, -ак, -ко тощо), то вони в місцевому відмінку приймають переважно закінчення -у: на конику, в мішку, при гніздку, батеньку, дощику, ставку, грабунку, у війську, на ліжку, містечку, горщатку, яєчку, видовиську і т. ін., також і деякі інші з іменників чоловічого роду твердих: на воску, в соку, на снігу, по моху, у міху, в полку, на сліду, бору, меду, в степу, на току, шляху, в яру, льоду, знаку тощо, зокрема ті з чужих мов, що кінчаються на ґ к х: при Ґеорґу, в Нью-Йорку, в Цюріху і т. ін.

Та чимало є й таких іменників що приймають те й те закінчення: в лісу – в лісі, в гаю – в гаї, у саду – в саді, у склепу – у склепі, на ставу – на ставі, на торгу – на торзі, в бору – в борі, в капшуку – в капшуці, в потягу – потязі, на козаку – на козаці, на товаришу – на товариші, на школяру – на школярі, на косарю – на косарі тощо (у двоскладових наголос переходить: в лісу – в лісі і т. ін.). Також і іменники ніякого роду мішаної й м’якої групи з наголосом не на закінченні: на сонці – на сонцю, у морі – у морю, у полі – у полю, при горі – при горю, на серці – на серцю, в становищі – в становищу, на вічі – на вічу, в питанні – в питанню, на обличчі – на обличчю і т. ін.

Надто часто закінчення -у (-ю) буває при всіх іменниках чоловічого й ніякого роду після прийменника по: по Дніпру, по дну, по слову, по кожуху, по олівцю, по яблуку, по болоту і т. ін.

2. Рівнобіжно з наведеними закінченнями в іменниках чоловічого роду вживається ще й закінчення давального відмінку -ові, -еві (-еві). Переважно це буває в назвах живих істот, хоч також і в інших: на батькові, при коникові, товаришеві, Корнієві, у рухові у словникові тощо. Навіть і в іменниках ніякого роду, надто ж із наростком -к-, трапляється це закінчення: на теляткові, при дитяткові тощо.

Закінчення -ові (-еві, -еві) в місцевому відмінку має нахил поширюватися на багато іменників (коли не всі), як бачимо, не тільки чоловічого роду. А щодо цих останніх, то його, напр., можна застосувати майже до всіх наведених зразків із закінченням -і, отже в байракові, на язикові і т. ін. І трапляється це, справді, в українській літературній мові (як і в народній) часто. Навіть і в іменниках ніякого роду не випадкові такі закінчення, як от: "на небові" (М. Вовч.). "Яка тепер, серед зими, вулиця? То по літові та по теплові" (П. Мирний).[/quote]
Відповісти