Звертання та транслітерація

[Дмитро]

Олеже також прибрав.

Дарма, пане Олеже! Це, як на мене, цілком природне звертання (пор. ). Всі незаідеологізовані джерела подають обидві форми (див. тут, тут, тут, тут або й тут).

[Листопад]

Дарма, пане Олеже! Це, як на мене, цілком природне звертання (пор. ). Всі незаідеологізовані джерела подають обидві форми (див. тут, тут, тут, тут або й тут).

Чомусь ніхто не каже: "О Богу!", лише "Боже", і не вважає це звертання архаїчним.

[Savo]

Приєднуюся до побажань колег: паралельні форми цілковито допустимі.

[*****]

Приєднуюся до побажань колег: паралельні форми цілковито допустимі.

А я б таки прислухалася до порад професора О. Пономарева:

Часом запитують, що робити з паралельними формами кличного відмінка — та — . Кличний відмінок у літературній мові, як правило, має одну форму для певного іменника. Варіанти є або застарілими, або ще не цілком засвоєними мовою неологізмами, або ж діалектними утвореннями. Щодо згаданих слів можна сказати таке: форми , являють собою архаїзми і доречні в творах із життя минулих епох. У сучасній літературній мові нормативними є форми . «Місяцю-, Ти, чарівниченьку! Смуток на твойому Ясному личеньку» (І. Франко).
Не менш важливо правильно утворювати форми кличного відмінка.
Іменники 1-ї відміни в кличному відмінку закінчуються на -о: (тверда група); -е, -є: (м’яка й мішана група); -ю: (в основному пестливі іменники м’якої групи).
Іменники 2-ї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е. На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок, -к), власні імена з основою на г, ґ, х, к, деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Олегу, Людвігу, читачу, товаришу, також іменники . Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: .

[*****]

Дарма, пане Олеже! Це, як на мене, цілком природне звертання (пор. друже, козаче).

Сюди ж:

На -е закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Петре, Мар’яне, друже, козаче, командире, Києве, Львове, Херсоне), частина іменників м’якої групи на -ець (хлопче, женче, шевче), іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, тесляре, стороже, Дороше, Довбуше) (О. Пономарів. Культура слова: мовностилістичні поради).

[Дмитро]

Хоч Олександр Пономарів і каже, ніби форма Олеже застаріла, проте він не заперечує, що вона існує. Так, у новіших та іншомовних іменах, як-от Людвіг, Фрідріх, Жак, Джек, цілком доречне закінчення -у: Людвігу, Фрідріху, Жаку, Джеку. Але ім'я Олег ми знаємо з давніх-давен. То навіщо відкидати давню форму звертання? Кому до вподоби "оновлена" форма Олегу, то на здоров'я. Її ж ніхто не заперечує. Але що ж робити тоді з формами друже, Боже, козаче, вороже? Невже пристосовувати до норм сучасного правопису й писати другу, Богу, козаку, ворогу? Гадаю, що такі форми житимуть лише на письмі, а не на вустах.
А той, хто вважає, що у кличному відмінку імені Олег не може з'явитися ж, нехай пригадає пестливі форми Олежик, Олежко, Олежечко, а також прізвище Олежченко, і, може, змінить свою думку.

[*****]

Але що ж робити тоді з формами друже, Боже, козаче, вороже? Невже пристосовувати до сучасного правопису й писати другу, Богу, козаку, ворогу? Гадаю, що такі форми житимуть лише на письмі, а не на вустах.

Про Пономарів таки не забув Однак чомусь і Правопис не згадує обидва варіанти кличного відмінка чоловічого імені (§ 103. Відмінювання імен). Цікаво чому?

[Танка]

Як на мене, Олеже звучить мелодійно і красиво. Дійсно, якщо ми звертаємося до людини на ім'я Олег з додаванням імені по батькові, то краще сказати Олегу Івановичу (а не Олеже Івановичу).
Мені доводилося писати ділові листи із зверненнями: Шановний пане Олеже! Пам'ятаю, як це спочатку шокувало керівництво, яке підписувало листи (не тому, що форма звернення неприйнятна, а тому що незвично). Згодом звикли, прийняли.
Олеже, друже...
Це було і тисячі літ тому, і сьогодні є...

[Oleh Dmytriiev]

Повернув Олеже назад/smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />

[Savo]

Однак чомусь і Правопис не згадує обидва варіанти кличного відмінка чоловічого імені (§ 103. Відмінювання імен). Цікаво чому?

Про послідовність тверджень правопису складете собі уявлення, наприклад, із цього його пункту:
2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віталію, вчителю, Грицю, краю, лікарю, місяцю, пролетарю, розмаю, ясеню.

А тоді гляньмо на це відмінювання:
М’яка група
Н. Сергі-й Ігор Терень
Р. Сергі-я Ігор-я Терен-я
Д. Сергі-єві (-ю) Ігор-еві (-ю)
Зн. Сергі-я Ігор-я Терен-я
Ор. Сергі-єм Ігор-ем Терен-ем
М. Сергі-єві Ігор-еві Терен-еві
Кл. Сергі-ю Ігор-е Терен-ю

Та ж Ігор – іменник м’якої групи. І чим фонетично відрізняється його кінцівка від наведеного в ілюстрації вище лікарю?
Можете пояснити?