Savo писав: ↑Чет листопада 26, 2009 4:50 pm
Це, звичайно, добре. Але скажіть, коли ласка, для вас, як правника, авторитетніші будуть норми Конституції чи міркування економіста в якомусь блогу, як би їх варто переформулювати? І чого саме ви дотримуватиметеся у своїй практиці – норм чи розмірковувань?
Бо ваш аргумент мені чимсь нагадує відому фразу про "любую кухарху", яка спроможна "управлять государством"...
Бачите, мені трохи пощастило, оскільки близько трьох років свого життя (ще "за Совєтів") я пропрацював літредактором і дуже добро розумію що воно таке. Серед іншого - розуміюся і на стилях.
Юридична мова - консервативна й неприваблива, оскільки за кожним словом (чи за їх переважною більшістю) стоять певні юридичні концепції, теорії та умовності. Вона не терпить описовості та синонімічності. Це, звісно, не математичні формули, але й не палітра маляра, де можна керуватися виключно натхненням. На жаль, у нас юридична мова залишається в дуже недорозвиненому стані - тому я такий злий з літредакторів Верховної Ради та інших органів державної влади (та, власне, і зі своїх колег-правників теж). Тим не менше, помилкою було би ототожнювати модальності юридичної мови та права. Недотримання нормативів юридичної мови - це погано, це некваліфіковано, часами це смердить, але тим не менше - нічого критичного у тому немає. Недотримання приписів права є правопорушенням, що тягне за собою санкції. Кожен має право висловлювати свої міркування стосовно змісту норм права, але то є справа правників ставити той зміст у належну форму.
У той самий час тоді, як ми говоримо про художню мову, ми говоримо про її барвистість, насиченість, синонімічність - тобто про все те, що є протилежним юридичній мові. Загальновжиткова мова тяжіє більше до мови художньої, аніж до мови юридичної - у нас народ переважно мовними формулами ("штампами") не розмовляє. Відомість слова, його притаманність мові, культурі нації досліджуються досить легко. Найлегший приклад - пошук по Гуглу.
Для мене очевидно, що за цим словом стоїть певна страва, яка однозначно асоціюється саме з українською кухнею, причому із давньою українською кухнею. От і виходить - страву маємо, слово для позначення страви маємо, повагу від сусідів (як до страви, так і до слова, що її позначає) - маємо, а самого слова у Словнику - не маємо. Й оскільки я є такий самий носій української загальновжиткової мови, як і будь-хто інший, то я й ставлю питання - де у Словнику слово "меживо"?
