рагулі

[Листопад]

А я чую снобізм і якусь пиху у всіх тих польських рагулях тощо. ...

А мені здається, що під рагулізмом дуже часто мають на увазі безкультур’я і хамство, а не місце народження. Так би мовити, рагулізм як стан душі. /rolleyes.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":rolleyes:" border="0" alt="rolleyes.gif" /> До того ж, це поняття інтернаціональне, а не вузькорегіональне, хоч усюди по-різному називається. Приміром, в американців є афоризм: "Дівчина покинула Алабаму, але Алабама не покинула дівчину" (даруйте за "криве" відтворення /ah.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":ah:" border="0" alt="ah.gif" /> ). Тут, очевидно, акцентують не на самому факті походження із "забитого" штату... /pardon.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":pardon:" border="0" alt="pardon.gif" />

[Валентин]

А мені здається, що під рагулізмом дуже часто мають на увазі безкультур’я і хамство, а не місце народження. Так би мовити, рагулізм як стан душі. /rolleyes.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":rolleyes:" border="0" alt="rolleyes.gif" /> До того ж, це поняття інтернаціональне, а не вузькорегіональне, хоч усюди по-різному називається. Приміром, в американців є афоризм: "Дівчина покинула Алабаму, але Алабама не покинула дівчину" (даруйте за "криве" відтворення /ah.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":ah:" border="0" alt="ah.gif" /> ). Тут, очевидно, акцентують не на самому факті походження із "забитого" штату... /pardon.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":pardon:" border="0" alt="pardon.gif" />

У нашій мові є багато інших варіантів, як сказати і про хама й про Алабаму.
Рагуль
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рагу́ль (рогу́ль) — «сільський житель»[1] у молодіжному й кримінальному жаргоні, образлива назва галичан, яку вживають з 1960-х років росіяни, що переселилися до західної України, синонім слова "селюк".

Дослідник історії Львова Ілько Лемко зазначає, що «після окупації Західної України Радянським Союзом росіяни, які сюди приїхали, почали зневажливо називати галичан спочатку "вуйками", з кінця 1960-х років "рагулями", а вже з середини 1980-х — "биками".»[2] Ілько Лемко також дуже точно підмічає, що «людина шляхетна, тобто антирагуль, ніколи не образить будь-кого, тому той, хто когось називає "рагулем", насправді і є тим самим рагулем».[3]

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%...%83%D0%BB%D1%8C

[Валентин]

http://lingvoforum.net/index.php?topic=5208.0

[Листопад]

У нашій мові є багато інших варіантів, як сказати і про хама й про Алабаму.

<...>
Ілько Лемко також дуже точно підмічає, що «людина шляхетна, тобто антирагуль, ніколи не образить будь-кого, тому той, хто когось називає "рагулем", насправді і є тим самим рагулем

По-перше, в останньому з ваших посилань якраз і наведено два значення слова "рогуль":

1) ;
2) .

По-друге, гадаю, що людина справді шляхетна не використовуватиме й "багатьох інших (образливих) варіантів, як сказати про хама". /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />

[Валентин]

По-перше, в останньому з ваших посилань якраз і наведено два значення слова "рогуль":

1) ;
2) .

По-друге, гадаю, що людина справді шляхетна не використовуватиме й "багатьох інших (образливих) варіантів, як сказати про хама". /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />

А "видно пана по халявах"?

[Лаврін]

А "видно пана по халявах"?

Яскравий приклад рагуля можна добачити в образі т.зв. "Петра Щура" - хлопа-галіцмана з Мережі, котрий переспівав на свій, рагульський, лад український естрадний шедевр радянських часів - пісню "Мамина світлиця": довга чорна шкіряна куртка, пижикова шапка, вставні золоті зуби, загалом, такий специфічний рагульський вираз обличчя і... не менш жалюгідне завивання замість співу - достоту як би він це робив під час застілля з такими самими, як він, "кулєґами". Таких, як він, сьогодні є багато. І це не снобізм і не пиха, а, як правильно підмітила Листопад, стан душі. Рагуль зовсім не означає селянина, хай навіть "селюка": прецінь пан, що колись мешкав на селі і був власником величенького повіту чи якоїсь іншої адм. одиниці, чомусь зовсім не вважався ані селянином, ані "селюком", ані тим більше "рагулем". Рагулізм, якщо хочете - це, образно кажучи, коли п'яна матросня вдерлася у Зимовий палац і там розташувалася: хто в палатах повкладався на долівці спати, пообгиджуючи поперш закутні, а пальми та фікуси у вазонах попідливавши від видудленого з горла численних пляшок марочного сухого вина з імператорської колекції.
Коли не зважати на таке явище і обходити його стороною - то це буде звичайнісіньке святенництво або чистоплюйство. А рагулі далі тобі просто плюватимуть у душу...

[Валентин]

Рагуль зовсім не означає селянина, хай навіть "селюка": прецінь пан, що колись мешкав на селі і був власником величенького повіту чи якоїсь іншої адм. одиниці, чомусь зовсім не вважався ані селянином, ані "селюком", ані тим більше "рагулем".
А якщо якийсь хлоп чесно служив у того, описаного вами гіпотетичного пана, то за вашою логікою мусив бути рагулем? І чому той гіпотетичний власник не міг бути "рагулем"? Серед таких панів і підпанків було чимало різноманітного бидла. Хіба Тарас Шевченко та й інші класики мало таких змалювали й описали? Щось нема логіки.

[Лаврін]

Властитель маєтку, "класичний" пан з минулих літ - справжній пан - ніколи не був рагулем: через свою класичну університетську освіту. Найгірше, ким він міг бути, то це - жорстоким самодуром.
А хлоп, який гнув спину на пана, як уже було сказано вгорі, себто селянин, "селюк" зовсім не мав бути рагулем.

По-простому, рагулізм виникає тоді, коли село стикається з містом - виникає соціальний, світоглядний конфлікт. Коли цінності, культивовані містом, зазнають наруги з боку села. Коли село глумиться над містом. Хай село буде селом, а місто - містом. На жаль, сьогодні така формула вже не спрацьовує: досить сказати, що в сучасному світі міські вигляди ("місто") плавно переходять у провінційні (село, провінція, периферія). Люди з села/провінції їздять щоранку на роботу до міста (commuters, "доїжджальники"), а мешканці міст воліють не лише на вихідні відпочивати за містом, а й селяться нині у приміській зоні, а то й далі.

[Лаврін]

Дуже влучно підмітили це явище вказані понище достойники.
[quote]Тарас Чубай погоджується: дух Львова вивітрюється зі Львова саме тому, що лишилося занадто мало справжніх львів’ян, які можуть цінувати це місто як місто, в якому жили їхні предки:
— Рагулізм — це прояв самовпевненої малокультурності. Фактично Львів нині населяють колишні селяни, які, на жаль, утратили сільське обличчя і не набули міського. Люди ж, які народилися в музеї просто неба, від самого споглядання всього цього стають трохи культурнішими істотами.
***
Маркіян Іващишин має свою візію сучасних рагулів, які псують витончене обличчя Львова:
— Чимало людей, які мають матеріальні можливості, не використовують їх для самоосвіти. Вони цими грошима пробують перетиснути нормальних людей. Тепер рагуль — це новий українець, який не прагне чогось навчитися, а натомість агресивний до всього, що є інакшим.
***
Театрал Ярослав Федоришин б’є на сполох:
— На жаль, культурний рагулізм прогресує. Ось що болить. У Львові завжди були різні верстви, під різними владами. Але такого, як тепер, не було. Коли ми здобули незалежність і стали вільними — вирішили, що все можемо. Але ми не готові! І культурній людині іноді просто страшно стає у Львові, бо вона оточена безліччю тих, хто тисне іншими смаками і поглядами. Тому культурні люди у Львові трішечки «втратилися». На узбіччя відійшли. Це такий самозахист.
***
Тарас Возняк:
— Так звані «бики» є всюди. І це не є щось львівське. Очевидно, не можна переносити неміську ментальність у місто. Сутність багатьох теперішніх львів’ян видає те, де вони проводять свої вихідні і свята. Більшість їдуть на село, до батьків, допомагають їм на городах. Пуповина цих львів’ян — не у Львові. Можливо, міщани поколіннями виховуються. Та й не просто мешканці — а ГРОМАДЯНИ свого міста. Які будуть відчувати свою відповідальність за простір, який вони зайняли. Громадяни не плюють собі ж під ноги і не смітять у своїх же під’їздах.[/quote]
А найвлучніше, мабуть, висловився "ґотичний" письменник Юрко Винничук.
[quote]Юрко Винничук висуває доволі реалістичну версію походження цього поняття:
— Рагулями називали людей, які жили за міською рогаткою — шлагбаумом, який перекривав в’їзд до міста Лева. Ця рогатка стояла на околицях. Теперішній рагулізм, на жаль, не лікується. Він проявляється в тому, що Львів поволі перетворюється на велике село. Справжній львів’янин, який любить своє місто, ніколи не піде співати народні пісні під пам’ятник Шевченкові серед білого дня в неділю. Це не по-львівськи, не по-міському. Львів’ян істинних лишилося відсотків із десять. Носіями міської культури є дуже мало людей. І Львів поволі стає селом. Хоча натуральне село — це прекрасно, я нічого проти не маю! Однак селянин, який хоче стати міщанином, але не може — це пародія.[/quote]

[Валентин]

Дуже влучно підмітили це явище вказані понище достойники.

А найвлучніше, мабуть, висловився "ґотичний" письменник Юрко Винничук.

СНОБ, -а, ч. 1. іст. Людина, яка беззастережно схилялася перед усім, що прийнято в аристократичному середовищі. 2. Людина, яка свої смаки, манери і т. ін. вважає винятковими і ставиться зневажливо до людей з іншими смаками, манерами тощо. // Людина, що претендує на особливу інтелектуальність, вишуканість, тонкий смак, але сама не відповідає подібним вимогам; людина, яка зневажливо ставиться до всього, що виходить за межі цих вимог.
СНОБІЗМ, -у, ч. Поведінка, манери, склад думок, властиві снобові.
Про яких корінних Львівян тут йдеться? Як давно вони вкорінилися у Львові? Проаналізуйте національний склад Львова у різні періоди. У тому всьому вчувається не лише снобізм, але й зверхнє ставлення до українців, української інтелігенції Львова.
Що ж до того, що дехто із селян ніяк не може адаптуватися у місті, то про схожі явища давно існують класичні твори. Скажімо "Міщанин-шляхтич" Мольєра, "Пігмаліон"Бернарда Шоу тощо. В українській, наприклад, "Мартин Боруля" Карпенка-Карого.