ЕСУМ, т.1, стор. 192
[побідаш] «бідолаха», [побіденник] «тс.»; – р. болг. беда, бр. бяда, др. беда, п. bieda, ст. biada, ч. біда – «злидні, нужда».
Приклад уживання:
1.
[quote][…]
У Ряснички річі були похопливі, бистрі, перебивчиві – розкочувались, наче те намисто порване, у всі боки й на всі сторони.
– А що, вашого наймита ще нема? – спитала вона Чабана. – Чому ж досі не йде він? Адже ж ви погодилися із ним, казали учора ввечері: він буде. Чому ж не прийшов?
– А прийде, так скаже чому, – одказав Чабан.
– Усі вони, ті наймити, однакові! Недурно-то говориться: «Наймитку! чому рано встаєш?» – «Та я, – каже, – надолужу то умиваннячком, то одяганнячком». Дякую Богові, що в мене свій парубок...
Марта промовила:
– Он коваль іде, за ним іде й москаль.
– Еге ж, еге, йдуть обоє! – каже Рясничка. – Бач, як коваль стежку міряє! А викоптився ж він, світку мій! А той побідома за їм коливає – блід на виду, і вмирати йому скоро. Що вже ті москалі нещасливі, то крий Мати Божа! (Марко Вовчок – Пройдисвіт)
[…][/quote]
Пояснення, чому «вже ті москалі нещасливі»:
[quote][…]
/tease.gif" style="vertical-align:middle" emoid="8P" border="0" alt="tease.gif" />t;line-height:100%">У Божовці хати не стояли одна проти однієї, а стояли хати там урозсип; одна хата управо, друга геть уліво, одна – нижче, на півгорі, друга – вище, на самому горбочку. Від кожної хати стежки розбігалися попутані і поперепутувані, як нитки. Найближча сусіда у Чабана була Рясничка, удова з сином своїм, парубком; далі на одшибі жили Кожушки, старі одинокі люди, а ще далій убік коваль Гарбуз кував, а за ковалем хирів хромий москаль Шименко, що одслужив праву ногу не знать нащо і вислужив хрестика не знать за що. (там само)
[…][/quote]
2.
[quote][…]
– Вбоїться за небагатим бути, небога, чи що? Ті багатирі усього лякаються, побіденні душі, їй же богу! (Марко Вовчок – Павло Чорнокрил)
[…][/quote]