Привіт!
У своїй роботі я стикнулася з такою проблемою: як все ж таки правильно вживати "карна справа" чи "кримінальна справа"? Ваш словник визначає таке:
КАРНИЙ, -а, -е. 1. юр. Який учинив злочин проти життя і майна. // у знач. ім. карний, -ного, ч. Той, хто вчинив злочин проти життя й майна. 2. юр. Який становить замах на життя і майно. 3. юр. Пов'язаний із розслідуванням і покаранням злочинів проти життя і майна. Карна справа. Карне судочинство. 4. рідко. Те саме, що каральний.
КРИМІНАЛЬНИЙ, -а, -е. 1. юр. Те саме, що карний 1 – 3. 2. Такий, у якому описуються карні злочини та їх розслідування (про художній твір). Кримінальне чтиво.
Проте знайомий юрист заперечує визначення карний, як таке, що не відповідає українському законодавству, та взагалі протирічить цивілізованому розумінню цієї галузі права.
Подаю його аргументи:
Кодекс останні 80 років називався "Кримінальним" (до цього просто такого
кодексу взагалі не було). "Карним" він, можливо, називався в часи
Сталіна, але 100% неофіційно. Тут я маю на увазі кодекс УРСР: в кожній
республіці був свій кримінальний кодекс (загального для СРСР не було).
До 2003 року у нас діяв КК (кримінальний(!) кодекс) УРСР 1960 року.
Зараз - "Кримінальний кодекс України" від 05 квітня 2001 року (зі
змінами та доповненнями).
В Україні немає "карно-процесуального" кодексу. Є
"КРИМІНАЛЬНО-процесуальний кодекс України" від 28 грудня 1960 року (зі
значними змінами та доповненнями, в редакції від 2001 року). Він регулює
відносини в галузі кримінального процесу, тобто слідство, дізнання,
судовий розгляд справ та прийняття судових рішень за скоєними злочинами.
Ще є "Кримінально-виконавчий кодекс України" від 11 липня 2003 року. Він
регулює виконання рішень уповноважених органів за наслідками розгляду
кримінальних справ та питання діяльності пенітенціарної системи в Україні.
А інстанції - карний розщук в Україні не існує. Розслідуванням кримінальних справ у
нас займається щонайменше п*ять різних відомств.
Я не знаю, чому так визначає тлумачний словник
Зрештою, це можна пояснити тим, що його складали філологи, а не юристи.
А останні 80 років рівень правової грамотності серед "звичайного"
населення був катастрофічно низьким. Тому що владі це було вигідно:
значно простіше залякувати людину, яка не знає і не може дізнатися про
свої права. На щастя, така ситуація змінюється щодня на краще
Тепер до того, чому таке визначення суперечить не тільки чинному
законодавству, а й ще й світовій правовій культурі взагалі.
1. Слово "карний" походить від слова "кара", "покарання". Покарання - це
відповідальність за скоєне правопорушення (доктринальне визначення; у
правових джерелах сили не має). Правопорушення можуть вчинятися не
тільки кримінальні (="злочини"), а й в інших галузях права, при чому
скрізь за них встановлена відповідальність. Види відповідальності є
різними. Деякі є тотожними за суттю як в кримінальному, так і в інших
правових сферах. Наприклад, ШТРАФ, є видом відповідальності (i.e.
"покарання") як в кримінальному праві, так і в адміністративному, і у
договірнних відносинах (як вид неустойки).
2. Визначати кримінальне право як сукупність правових норм, які
регулюють відносини, основною ознакою яких є "кара" - це якась дикість.
Основною метою кримінального права є не "покарати" злочинця, а усунути
скоєння злочинів в майбутньому. І така позиція є характерною не тільки
для "демократичних" країн, а й для всіх інших (навіть т.зв.
"деспотичних", як це комусь не дивно) - тому що це є запорукою
нормального існування суспільства, держави, держаної влади. Інша
філософія призведе тільки до самознищення державного організму.
Особисто мені такі аргументи видаються цілком переконливими, проте мій старший колега іншої думки, бо він звик посилатися саме на букву словника. Дуже хотілося б дізнатися як саме правильно і чому слід довіряти більше. Буду дуже вдячна за отриману відповідь.
Більш того, я завдяки ж вашим посиланням я звязалася з паном М.Д. Гінзбургом, завідувачем Нормативно-термінологічного центру,
д-ром техн. наук, який цілком підтвердив вищезазначені міркування, любязно надіславши мені розгорнуту термінологічну довідку з цього питання. Я із задоволенням перешлю її вам (проте напевне на е-маіl, через її поважний обсяг /rolleyes.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":rolleyes:" border="0" alt="rolleyes.gif" /> ) )
З найліпшими побажаннями! /wink.gif" style="vertical-align:middle" emoid=";)" border="0" alt="wink.gif" />
Карний чи все ж таки кримінальний?
Модератори: Танка, vitaly1, Листопад
Карний чи все ж таки кримінальний?
на емейл не треба. є люди, яким цікаво буде також це почитати - це я (якщо це форум для обговорення таких речей, то, гадаю, Олег буде не проти) /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
-
zav
Карний чи все ж таки кримінальний?
Якщо чесно, в широкому сенсі є лише кара та виправдання, отже...
Карний чи все ж таки кримінальний?
можу лише додати, що у рос-укр словнику Кримського (1924р)
всі слова з коренем "криминал" перекладаються, здебільшого, так само з коренем "кримінал", також для слів "криминал" та "криминальный" ще є варіанти "злочин" та "злочинний"
"карний" присутній, як варіант перекладу "карательный": "карні загони" та "карна експедиція" (альтренатива - каральний)
всі слова з коренем "криминал" перекладаються, здебільшого, так само з коренем "кримінал", також для слів "криминал" та "криминальный" ще є варіанти "злочин" та "злочинний"
"карний" присутній, як варіант перекладу "карательный": "карні загони" та "карна експедиція" (альтренатива - каральний)
Карний чи все ж таки кримінальний?
Е-е, призначення кодексів - не покарання, а кодифікація правових норм у певній суспільній чи державній царині. Тому назва кодексу визначається саме цариною, що він її кодифікує.
Отже, у КК та КПК йдеться про регулювання відносин пов'язаних з кримінальними злочинами. У АК - про адміністративні відносини. Тощо.
І справа теж не карна, а саме кримінальна, бо провадиться у контексті регульованім кримінальним законодавством, що виник через наявність складу саме кримінального злочину. Мета ведення справи - не покарання (карати слідчі органи не мають права, то є компетенція судової гілки влади визначити потрібність карати когось і пенітенціарної системи, коли треба, виконувати рішення суду щодо покарання), але виконання процедур необхідних, щоб дослідити обставини цього злочину, причетність до нього певних осіб тощо.
Тому, на моє переконання, в жодному разі не можна заступати назву "кримінальна справа (кодекс)" карною. Інакше то виявилося б якесь чи не сталінське тлумачення сутності цієї галузі права.
[quote]Кодекс - систематизована, заснована на єдиних принципах збірка юридичних приписів, які стосуються однієї галузі права; в Україні діють цивільний, кримінальний, кримінально-процесуальний, адміністративний, законів про працю, законів про сім'ю, митний, повітряний, торговельного мореплавства[/quote]
Отже, у КК та КПК йдеться про регулювання відносин пов'язаних з кримінальними злочинами. У АК - про адміністративні відносини. Тощо.
І справа теж не карна, а саме кримінальна, бо провадиться у контексті регульованім кримінальним законодавством, що виник через наявність складу саме кримінального злочину. Мета ведення справи - не покарання (карати слідчі органи не мають права, то є компетенція судової гілки влади визначити потрібність карати когось і пенітенціарної системи, коли треба, виконувати рішення суду щодо покарання), але виконання процедур необхідних, щоб дослідити обставини цього злочину, причетність до нього певних осіб тощо.
Тому, на моє переконання, в жодному разі не можна заступати назву "кримінальна справа (кодекс)" карною. Інакше то виявилося б якесь чи не сталінське тлумачення сутності цієї галузі права.
Карний чи все ж таки кримінальний?
Ага, не хочете е-маіlом, ну начувайтеся! /wink.gif" style="vertical-align:middle" emoid=";)" border="0" alt="wink.gif" />
НОТАТКИ ТЕРМІНОЛОГА
М. Д. Гінзбург, д. т. н., проф., акад. УНГА, завідувач Галузевого нормативно-термінологічного центру, Харків
Яка поняттєва різниця між прикметниками кримінальний та карний?
У багатьох словниках та посібниках зі слововживання ці прикметники подають як та-кі, що в більшості значень їх можна вживати паралельно [1, с. 159]. Наприклад, у вида-ному за радянських часів [2, т. 4, с. 108, 347], сучасному [3, с. 526, 587] та його версії в мережі Інтернет (http://www.slovnyk.net/) ці прикметники розтлумачено так:
Прикметник Тлумачення
Карний 1. юр. Який учинив злочин проти життя і майна. // у знач. ім. карний, -ного, ч. Той, хто вчинив злочин проти життя й майна.
2. юр. Який становить замах на життя і майно.
3. юр. Пов'язаний із розслідуванням і покаранням злочинів проти життя і майна. Карна справа. Карне судочинство.
4. рідко. Те саме, що каральний.
Кримінальний 1. юр. Те саме, що карний 1 – 3.
2. Такий, у якому описуються карні злочини та їх розслідування (про ху-дожній твір). Кримінальне чтиво.
Чи правильний такий підхід? Спробуємо розібратися.
Трохи етимології. Проаналізуймо спочатку походження цих слів.
Прикметник карний походить давньоруського дієслова карати, що у свою чергу по-ходить від іменника кара загальнослов’янського походження, яким у давнину називали тілесні ушкодження. [4, с. 305; 5, с. 168]. У сучасній мові цей іменник набув значення: Суворе покарання, відплата за що-небудь // Катування // Страта [3, с. 522]. Можливо саме через це слово кара не вживають як юридичний термін, а використовують спільно-кореневе слово покарання [6, ст. 1].
Прикметник кримінальний запозичено з латини багато століть тому: латинський прикметник criminalis походить від іменника crimen (criminis), що означає злочин. Відпові-дно в сучасній літературній мові він набув таких значень: 1) Злочинний. 2) Той, що стосу-ється вивчення злочинів і злочинності, боротьби і запобігання злочинам. [7, с. 370].
Може скластися враження, що ми маємо справу з парою близьких за значенням слів, коли одне з них національне, а друге запозичене, як наприклад: міжнародний та ін-тернаціональний. Але покажемо, що це не так.
Щодо практики слововживання. Оскільки обидва прикметники карний і криміна-льний співіснують у мові багато століть, цікаво порівняти практику їх уживання та утво-рення словосполук з ними.
У словнику української мови XV-XVIII ст. [8] та дожовтневому словнику [9] їх тлума-чать так:
Прикметник Тлумачення
карный Относящийся к карам [8, т. 1, с. 359]
криминальный (лат. criminalis) Уголовный [8, т. 1, с. 386]
карний Наказуемый, уголовный [9, т. 1, с. 222]
Примітка. У таблиці збережено правопис оригіналів за винятком літери ять.
Отже, [9, т. 1, с. 222] подає наказуемый як перший російський відповідник прикмет-ника карний, що повністю відповідає українській моделі побудови віддієслівних прикмет-ників на позначання пасивної здатності [10, п. Г.9.4]: карний – це той, якого потрібно кара-ти.
Під час революції та громадянської війни у назвах словосполук, російські відповід-ники яких містять прикметник уголовный , перевагу надавали терміну карний, що знай-шло своє відбиття в назві відповідних органів Української народної республіки, Директорії, Радянської України, і зокрема створеного декретом Ради Народних Комісарів УСРР від 16 квітня 1919 року Карного розшуку [13, т. 3, с. 51]. Тому не дивно, що у виданому 1926 року словнику [14, с. 126, 173] як відповідник російського уголовный подано лише кар-ний: карна справа, карне право. Але перший український кодекс, що набрав чинності з 15.09.1922 р. і систематизував норми радянського кримінального права, отримав назву Кримінальний кодекс УСРР. Таку саму назву успадкував чинний з 1.08.1927 р. по 1960 рік Кримінальний кодекс УСРР. Тому вже в підготовленому 1930 року словнику [15] від-повідні терміни зафіксовано лише з прикметником кримінальний: кримінальна справа (с. 41), кримінальний кодекс (с. 75), кримінальна відповідальність (с. 120), кримінальне право (с. 159).
Прийняті 1960 року кодекси мали назву Кримінальний кодекс УРСР [16] та Кримі-нально-процесуальний кодекс УРСР [17] (останній зі змінами чинний досі). Тільки прикме-тник кримінальний використовують у термінологічних словосполуках сучасні українські кодекси (Кримінальний кодекс України [6] і Кримінально-виконавчий кодекс України [18]) та юридичні енциклопедії [13, т. 3, с. 396-404; 19, с. 219-222; 20]. У зазначених джерелах є такі терміни: кримінальна відповідальність [6, ст. 2], кримінальне покарання [6, ст. 2], кримінально-правові наслідки [6, ст. 3], кримінально-виконавчі установи [6, ст. 61], кри-мінально-виконавча система [6, ст. 76], кримінальна справа [6, ст. 369], кримінальне судочинство [6, ст. 380], кримінально-виконавче законодавство [18, ст. 1], кримінально-виконавча інспекція [18, ст. 11], кримінально-виконавча установа [18, ст. 11], криміналь-не покарання [6, ст. 2; 18, ст. 1], кримінальна політика [13, т. 3, с. 397], кримінальна ста-тистика [13, т. 3, с. 400], кримінальний процес [13, т. 3, с. 404], кримінальний рецидив [13, т. 3, с. 405] тощо.
Прикметник карний історично зберігся лише у словосполуці Карний розшук [13, т. 3, с. 51], що є власною назвою підрозділів міліції, основним завданням яких є вияв-лення та розкриття тяжких і особливо тяжких злочинів, пов’язаних з організованою і групо-вою злочинністю, незаконним обігом вогнепальної зброї і вибухових речовин, злочинних посягань, учинених на автошляхах, та розшук осіб, які їх скоїли. У структурі Міністерства внутрішніх справ (МВС) України (станом на 01.11.2006 р.) є Департамент карного роз-шуку, але входить він до складу Кримінальної міліції (див. http://www.kmu.gov.ua/mvs/control/uk/publish/). Зауважимо, що в законах, які регламентують цей вид діяльності МВС вжито лише термін кримінальна міліція [21, ст. 7; 22, ст. 5] і не-ма словосполуки карний розшук. Можливо саме тому першим відповідником російського терміна уголовный розыск у сучасних словниках подають укр. кримінальний розшук і лише на другому місці карний розшук [23, с. 323; 24, с. 153, 172].
Отже, можна зробити висновок, що в українському законодавстві (як радянському, так і сучасному) та авторитетних юридичних джерелах (наприклад, [13,; 19; 20]) у значенні російського уголовный уживають виключно термін кримінальний. А словосполуки типу карна справа, карне судочинство тощо можна побачити лише в загальномовних слов-никах, наприклад, [2, т. 4, с. 108; 3, с. 526; 25, т. 2, с. 313] та деяких художніх та публіцис-тичних творах. Важко зрозуміти, чому в [2, т. 4] у статтях карний (с. 108) та кримінальний (с.347) є аналогічні посилки (Карний кодекс див. кодекс; Кримінальний кодекс див. ко-декс), а в статті кодекс (с. 207) є тільки Карний кодекс, хоча всі три радянські кодекси (1922, 1927 та 1960 р.) мали назву Кримінальний кодекс.
Чи може злочин бути не кримінальним, або трохи юриспруденції. У багатьох словниках (наприклад, [1, с. 159; 15, с. 164; 25, т. 2, с. 313; 26, с. 380]) можна побачити те-рмінологічну словосполуку кримінальний злочин, але її нема в зазначених вище енцик-лопедіях [13; 19; 20]. Чи правильна вона з погляду правознавства?
У юриспруденції [13, т. 5, с. 47-48; 19, с. 389; 20, с. 834-835] родовим поняттям є правопорушення, яким позначають будь-яке порушення правових норм, що має конкрет-ний характер, вчинене конкретним індивідуальним або колективним суб’єктом у певний час, у певному місці та має конкретно визначені ознаки, а саме:
а) суспільна небезпечність діяння (дії чи бездіяльності);
б) протиправність діяння;
в) винність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння;
г) здатність суб’єкта, що вчинив правопорушення, нести юридичну відповідальність;
д) передбачена юридична відповідальність за це порушення.
Найпоширенішою класифікацією правопорушень [20, с. 834-835] є їх поділ за ступе-нем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини (рос. преступ-ления [27, с. 478]) і проступки (провини ) (рос. проступок [27, с. 499]).
Злочинами визнають правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є те, що ознаки відповідного діяння визначена Кримінальним кодексом і що за його вчинення передбачено відповідне покарання [6, ст. 1]. Підкреслимо, що в Криміналь-ному кодексі наведено вичерпний перелік ознак злочинів і цей кодекс не дозволяє засто-совувати кримінально-правові норми за аналогією.
Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які не передбачено Кримінальним кодексом, належить до проступків (провин) –адміністративних, дисциплінарних, цивільних (цивільно-правових).
Адміністративні проступки (провини) – це суспільно небезпечні вчинки, що по-сягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, і за які законом передбачено адміністрати-вну відповідальність [31, ст. 9]);
Дисциплінарні проступки (провини) – це суспільно небезпечні вчинки, які запо-діюють шкоду внутрішньому порядку діяльності організацій (установ, підприємств, війсь-кових частин тощо) і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність
Цивільні проступки (провини) – це суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових прав інших осіб, передбачених нормами цивіль-ного, господарського, трудового, сімейного, фінансового, аграрного законодавства. На від-міну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку у законодавстві, а від-повідальність за них значною мірою пов’язана з відновленням порушених прав.
І це ще не все! /ag.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":D" border="0" alt="ag.gif" />
Отже, на відміну від пересічних громадян, юристи чітко визначають родове понят-тя правопорушення і його різновиди проступок (провина) і злочин. Тому злочин – це тільки правопорушення, передбачене Кримінальним кодексом, і відповідно словосполука кримінальний злочин (до речі так само, як і російська уголовное преступление) є тав-тологією. Відповідно, злочинець – це особа, вину якої у вчиненні злочину доведено в за-конному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [6, ст. 2; 13, с. 615]. Тому словосполука кримінальний злочинець (рос. уголовный преступник) – також тавтоло-гія, а слово кримінальник (рос. уголовник) є розмовним, бо фактично означає те саме, що юридичний термін злочинець.
Яка різниця між спільнокореневими словами карний, караний, покараний, каральний? Виходячи з норм української мови [10, додаток Г; 32, с. 261], між прикметни-ком карний і дієприкметником недоконаного виду караний така сама поняттєва різниця як між російським прикметником наказуемый (такой, который подлежит наказанию [33, с. 583; 34, с. 224]) та дієприкметником наказываемый (подвергаемый наказанию [33, с. 583; 34, с. 224]). Український дієприкметник доконаного виду покараний є відповідни-ком рос. наказанный. А прикметник каральний завдяки суфіксові льн(ий) позначає са-ме призначеність.
Отже, карний (або каригідний ) вчинок – це вчинок, за який треба покарати (рос. наказуемое деяние, наказуемый поступок [15, с. 43, 157; 30, с. 171; 32, с. 261]), карана особа – це особа, яку карають (рос. подвергаемый наказанию [15, с. 91; 30, с. 180]), пока-рана особа – це особа, яку вже покарали (рос. подвергнутый наказанию [15, с. 91; 30, с. 180]), каральний загін – це загін, призначений для покарання, придушення (рос. кара-тельный отряд [29, с. 380]). Відповідно некарний вчинок – це вчинок, за який не перед-бачено покарання (рос. неподлежащий наказанию [30, с. 180]), а некараний вчинок – це вчинок, за який не карали і не карають, хоча закон передбачає покарання. Наприклад, не-караним може бути вчинок, якщо винну особу звільнено від покарання цілком законно: на підставі закону України про амністію чи акта помилування або в інших передбачених Кри-мінальним кодексом випадках. Інше значення має словосполука безкарний злочин – це злочин, який не дістав покарання, залишився непокараним, наприклад, через вади право-охоронної системи.
Виходячи з викладеного вище, рос. уголовно наказуемое деяние повинно від-повідати українське кримінально карне діяння [30, с. 198], а не кримінально каране, як це радять деякі словники, наприклад, [25, т. 2, с. 311]. Бо словосполука кримінально ка-ране не є юридичний термін. Вона відповідає російському уголовно наказываемое дея-ние і повинна позначати таке діяння, за яке відбували (але ще не відбули) або зараз від-бувають кримінальне покарання. Має право на життя й словосполука кримінально пока-ране діяння, за яке винна особа вже відбула кримінальне покарання.
Отже, наведене вище розмежування спільнокореневих прикметників і дієприкмет-ників природне для української мови і дозволяє чітко висловити думку, уникнувши плута-нини. Тому незрозуміло, навіщо вживати прикметник карний в значенні каральний [1, с. 159; 2, т. 4, с. 108; 3, с. 526], або дієприкметник караний у другому прикметниковому значенні [2, т. 4, с. 105; 3, с. 523; 25, т. 2, с. 310], коли є відповідні прикметники карний та каригідний.
Як відомо [35, с. 26, 49, 121], якість в українській мові позначають не тільки при-кметники (дієприкметники), а й утворені від них за допомогою суфікса ість відприкметни-кові іменники. Вони набувають морфологічних ознак іменників, але зберігають семантику початкових прикметників (дієприкметників). Саме тому укладачі [2; 3] зазвичай тлумачили їх так: Абстрактний іменник до <прикметник>.
Спробуємо, виходячи з наведеної вище семантики прикметників, сформулювати основні поняття і запропонувати для них абстрактні відприкметникові іменники.
Тлумачення поняття Термін
Стан, за кого хтось не дістав покарання, залишається без покарання [36, с. 68] безкарність [36, с. 68]
Російський та англійські від-повідники
безнаказанность [33, с. 67]
impunity
Допустимість, застосовність покарання [36, с. 523] карність [14, с. 68; 15, с. 91] наказуемость [33, с. 583]
penality, punishability
Недопустимість, незастосовність пока-рання некарність ненаказуемость [33, с. 628]
unpunishability
Стан особи, яку карають [36, с. 523] караність [36, с. 523] Російські відповідники не зафіксовано в словниках, розташованих на довідково-інформаційному порталі http://slovari.gramota.ru/
Стан особи, яку не карали, не карають [36, с. 765] некараність [36, с. 765; 37, с. 399]
Стан особи, яку покарали покараність
Стан особи, яку не покарали непокараність [37, с. 404]
Треба зауважити, що іменник карність в давнину вживали у двох значеннях рос. дисцип-лина та наказание. Перше значення, зафіксоване в [8, т. 1, с. 359], виникло під впливом польської мови, у якій karność і сьогодні є відповідником рос. дисциплинированность, дисциплина, повиновение. Відповідно український прикметник некарний під впливом польського niekarny уживали в значенні рос. недисциплинированный, непослушный, непокорный [8, т. 1, с. 487]. Хоча такого значення нема ані в [2; 25], а ні в сучасних слов-никах, приклади такого слововживання іменника карність та прикметника некарний мож-на й сьогодні побачити в українському Інтернеті, але вважаємо, що це є полонізми. Друге значення, зафіксоване в [8, т. 1, с. 359; 9, т. 1, с. 222], словники [2, т. 4, с. 109; 25, т. 2, с. 313] подають з позначкою застаріле, бо сьогодні в значенні рос. наказание вживають український термін покарання. Можливо саме через це у словниках „золотого десятиліт-тя” [14, с. 68; 15, с. 91] іменнику карність та прикметнику некарний надано значення юри-дичних термінів, відповідників рос. наказуемость та ненаказуемый. Така пропозиція, на нашу думку, є слушною, оскільки, по-перше, відповідає українським словотвірним моде-лям, а, по-друге, ці терміни саме в такому значенні можна й сьогодні побачити в юридич-них текстах, розташованих в українському Інтернеті. Українські журналісти також вжива-ють іменники покараність і непокараність у запропонованому вище значенні, у чому та-кож можна пересвідчитися за допомогою Інтернет-пошуковиків, наприклад, Google.
Висновки.
1. Прикметники кримінальний та карний не можна вживати паралельно в більшос-ті значень, як це радять деякі словники та посібники, зокрема [1, с. 159; 2, т. 4, с. 108, 347; 3, с. 526, 587] та Інтернет-словник (http://www.slovnyk.net/).
2. В українському законодавстві (як радянському, так і сучасному) та авторитетних юридичних джерелах (наприклад, [13,; 19; 20]) у значенні російського терміна уголовный уживають виключно термін кримінальний.
3. Словосполуку карний розшук слід уважати власною назвою відповідних під-розділів міліції, що відбивають сучасні словники [23, с. 323; 24, с. 153, 172], які першим відповідником рос. уголовный розыск подають укр. кримінальний розшук і лише на другому місці карний розшук.
4. Оскільки злочин – це різновид правопорушення, передбачений Кримінальним кодексом, а злочинець – це особа, визнана винною у вчинені злочину, словосполуки кри-мінальний злочин та кримінальний злочинець є тавтологією.
5. Виходячи з норм української мови, щоб чітко висловити думку й уникнути плута-нини, треба розмежовувати спільнокореневі прикметники й дієприкметники та похідні від них іменники, а саме:
– не вживати прикметник карний в значеннях кримінальний або каральний, за-лишивши йому тільки перше значення, зафіксоване ще в [9, т. 1, с. 222], тобто рос. нака-зуемый;
– уживати дієприкметник караний за його прямим призначенням (як пасивний діє-прикметник від дієслова карати), не надаючи йому другого прикметникового значення рос. наказуемый, якого він набув у період „злиття мов”;
– повернути відприкметниковому іменнику карність значення рос. наказуемость, яке він мав у словниках „золотого десятиліття” [14, с. 68; 15, с. 91] і не вживати в цьому значенні іменник караність;
– позначати іменником некарність недопустимість, незастосовність покарання
6. Рекомендувати для широкого вживання зафіксований ще у словнику [15, с. 157] влучний прикметник каригідний, який повернувся у сучасні словники [29, с. 529; 32, с. 261].
І невеличкий списочок літератури : /rolleyes.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":rolleyes:" border="0" alt="rolleyes.gif" />
Література:
1. Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання. – К.: Рідна мова, 2000. – 351 с.
2. Словник української мови: В 11-ти т. / Ред. кол. І. К. Білодід та ін. – К.: Наук. думка, 1970-1980
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. – 1728 с.
4. Карпіловська Є. А. Кореневий гніздовий словник української мови: Гнізда слів з вершинами – омографічними коре-нями. – К.: Укр. енциклопедія, 2002. – 912 с.
5. Цыганенко Г. П. Этимологический словарь русского языка: Свыше 5 000 слов. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Рад. шк., 1989. – 511 с.
6. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III (з останніми змінами згідно із Законом України від 12.01.2005 № 2322-IV)
7. Словник іншомовних слів / За ред. акад. О. С. Мельничука. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1977. – 775 с.
8. Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV – XVIII ст.: У 2-х т. / Підготували до видання В. В. Німчук та Г. І. Лиса -Київ – Нью-Йорк, 2002-2003. – т. 1, 2002 – 512 с., т. 2, 2003 – 512 с.
9. Словарь української мови. Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко: У 4-х т. / НАН України. Ін-т української мови. – К.: Наук. думка, 1996. – Т. 1. – 495 с.; Т. 2. – 558 с.; Т. 3. – 516 с.; Т. 4. – 616 с.
10. ДСТУ 3966-2000 Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять
11. Шанский Н. М., Иванов В. В., Шанская Т. В. Краткий этимологический словарь русского языка / Под ред. чл.-кор. АН СССР С. Г. Бархударова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Просвещение, 1971. – 542 с.
12. Шанский Н. М., Боброва Т. А. Школьный этимологический словарь русского языка: Происхождение слов. – 3-е изд., испр. – М.: Дрофа, 2000. – 400 с.
13. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998-2004. – 6 т.
14. Ізюмов О. Практичний російсько-український словник. (Перевидання 1926 року) – К.: Т-во "Знання" України, 1992. – 176 с.
15. Словник ділової мови. Термінологія та фразеологія. (Проект) Матеріяли до української термінології та номенклату-ри. Том XVI / Уклад. М. Дорошенко, М. Станіславський, В. Страшкевич. – Харків – Київ: ДВУ, 1930. – 248 с.
16. Кримінальний кодекс Української РСР від 28.12.1960 (з останніми змінами від 24.03.1998)
17. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 № 2341-III (з останніми змінами згідно із Законом України від 08.09.2005 № 2875-IV)
18. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 № 1129-IV
19. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В. К. Гіжевський, В. В. Головченко... В. С. Ковальський (кер.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
20. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. – К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2003. – т. 1 – 1232 с.
21. Закон України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII (з останніми змінами згідно із Законом України від 15.03.2006 № 3537-IV)
22. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 № 2135-XII (з останніми змінами згідно із Зако-ном України від 15.12.2005 № 3200-IV)
23. Тараненко О. О., Брицин В. М. Російсько-український словник (сфера ділового спілкування). / За заг. ред. О. О. Та-раненка. – 2-ге вид., випр. і доп. -К.: Основа, 1999. – 400 с.
24. Українсько-російський словник (сфера ділового спілкування) / Уклад.: О. О. Тараненко, В. М. Брицин. – К.: Пожінфо-рмтехніка, 2000. – 448 с.
25. Українсько-російський словник: У 6-ти т. / За ред. І. Кириченко. – К.: АН УРСР, 1953 – 1963
26. Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки / Й. Ф. Андерш, С. А. Воробйова, М. В. Кравче-нко та ін. – К.: Наук. думка, 1994.- 600 с.
27. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 704 с. – (Серия "Библиотекасловарей "ИНФРА-М")
28. Русско-украинский словарь. Около 80 000 слов / Гл. ред. М. Я. Калинович. – К.: изд-во АН УССР, 1961 – 803 с.
29. Російсько-український словник: Близько 160 000 слів / Уклад.: І. О. Анніна, Г. Н. Горюшина, І. С. Гнатюк та ін.; За ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Жайворонка. – К.: Абрис, 2003. – 1404 с.
30. Нелюба М. Професійна мова юриства. – Харків: Прапор, 2002. – 208 с.
31. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 80731-10 (з останніми змінами згідно із Зако-ном України від 23.02.2006 № 3504-IV)
32. Караванський С. Російсько-український словник складної лексики. – К.: Видавничий центр "Академія", 1998. – 712 с.
33. Большой толковый словарь русского языка / Гл. ред. С. А. Кузнецов. – СПб.: Норинт, 2001. – 1536 с.
34. Сазонова И. К. Русский глагол и его причастные формы: Толково-грамматический словарь. – М.: Рус. яз., 1989. – 590 с.
35. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2004. – 400 с.
36. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
37. Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики: Близько 253 000 слів / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2003. – 896 с.
А я попереджала, що довідка ваговита! /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Ну і ще зовсім трішечки /lol.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":lol:" border="0" alt="lol.gif" />
Прикметник карний історично зберігся лише у словосполуці Карний розшук [13, т. 3, с. 51], що є власною назвою підрозділів міліції, основним завданням яких є виявлення та розкриття тяжких і особливо тяжких злочинів, пов’язаних з організованою і груповою злочинністю, незаконним обігом вогнепальної зброї і вибухових речовин, злочинних посягань, учинених на автошляхах, та розшук осіб, які їх скоїли. У структурі Міністерства внутрішніх справ (МВС) України (станом на 01.11.2006 р.) є Департамент карного розшуку, але входить він до складу Кримінальної міліції (див. http://www.kmu.gov.ua/mvs/control/uk/publish/). Зауважимо, що в законах, які регламентують цей вид діяльності МВС вжито лише термін кримінальна міліція [21, ст. 7; 22, ст. 5] і нема словосполуки карний розшук. Можливо саме тому першим відповідником російського терміна уголовный розыск у сучасних словниках подають укр. кримінальний розшук і лише на другому місці карний розшук [23, с. 323; 24, с. 153, 172].
Тому повністю згоден, що доцільно перейменувати ці підрозділи в кримінальний розшук згідно з рекомендацією нових словників [23, с. 323; 24, с. 153, 172].
2. Але дотримуючись історичної справедливості, треба підкреслити, що прикметник карний в значенні кримінальний дійсно почали вживати в буремні роки громадянської війни, але всі її учасники (УНР, Директорія, більшовики):
9 серпня 1918 року Рада Міністрів УНР ухвалила Закон про статус Української державної варти, згідно з яким у губерніях, отаманствах і повітах при державній варті створювалися карно-розвідувальні відділи. Їх було тимчасово підпорядковано Міністерству внутрішніх справ, а надалі вони мали перейти до Міністерства юстиції. Карно-розвідувальні відділи були автономними. Їх начальники призначалися за згодою прокурора відповідного окружного суду і безпосередньо підпорядковувались у губерніях губернському старості, в отаманствах - міському отаману, у повітах - повітовому старості. Загальне керівництво здійснював інспекторський відділ Державної варти. Склад карно-розвідувальних відділів наочно ілюструє, наприклад, штат Одеського губернського карно-розвідувального відділу, який складався з начальника відділу, трьох його помічників, 11 начальників району, 22 їх помічників, 60 агентів, завідувача антропометричної частини, двох його помічників, фотографа, його помічника, завідувача столу приводу, дресирувальника собак, секретаря і скарбника.
За Директорії карно-розвідувальні відділи були перейменовані на карно-розшукові відділи і входили до складу народної міліції.
Правовою базою організації карного розшуку УРСР став декрет РНК від 16 квітня 1919 року «Про організацію карного розшуку», який не тільки юридично закріпив правове становище вже діючих у деяких містах карно-розшукових установ, а й визначив їх єдину на території республіки організацію. Карний розшук УРСР був підпорядкований Народному комісаріату юстиції і складався із судово-карного розшуку, в обов'язки якого входило вжиття оперативно-розшукових заходів, і судово-карної міліції, на яку покладалося здійснення дізнання.
Згідно з Положенням «Про органи карного розшуку і судово-карної міліції», затвердженим Народним комісаріатом юстиції 11 травня 1919 року, центральним органом, який здійснював загальне керівництво карно-розшуковою справою на території України, була Центральна секція судово-карного розшуку (Центсудкарроз) у складі: інспекторської частини судово-карного розшуку, інспекторської частини судово-карної міліції, реєстраційного бюро, розплідника собак-шукачів, курсів для підготовки агентів та редакції газети «Известия Центсудугроза». На місцях - у губерніях, губернських містах та повітах - при контрольно-слідчих підвідділах відповідних виконкомів рад створювалися секції судово-карного розшуку (губсудкарроз, міськсудкарроз, повітсудкарроз).
3. Головними моїми пропозиціями є такі:
Виходячи з норм права та української мови, щоб чітко висловити думку й уникнути плутанини, треба:- не вживати тавтологічні словосполуки словосполуки кримінальний злочин та кримінальний злочинець; – не вживати прикметник карний в значеннях кримінальний або каральний, залишивши йому тільки перше значення, зафіксоване ще в [9, т. 1, с. 222], тобто рос. наказуемый;– уживати дієприкметник караний за його прямим призначенням (як пасивний дієприкметник від дієслова карати), не надаючи йому другого прикметникового значення рос. наказуемый, якого він набув у період „злиття мов”;– повернути відприкметниковому іменнику карність значення рос. наказуемость, яке він мав у словниках „золотого десятиліття” [14, с. 68; 15, с. 91] і не вживати в цьому значенні іменник караність;– позначати іменником некарність недопустимість, незастосовність покарання - рекомендувати для широкого вживання зафіксований ще у словнику [15, с. 157] влучний прикметник каригідний, який повернувся у сучасні словники [29, с. 529; 32, с. 261].
НОТАТКИ ТЕРМІНОЛОГА
М. Д. Гінзбург, д. т. н., проф., акад. УНГА, завідувач Галузевого нормативно-термінологічного центру, Харків
Яка поняттєва різниця між прикметниками кримінальний та карний?
У багатьох словниках та посібниках зі слововживання ці прикметники подають як та-кі, що в більшості значень їх можна вживати паралельно [1, с. 159]. Наприклад, у вида-ному за радянських часів [2, т. 4, с. 108, 347], сучасному [3, с. 526, 587] та його версії в мережі Інтернет (http://www.slovnyk.net/) ці прикметники розтлумачено так:
Прикметник Тлумачення
Карний 1. юр. Який учинив злочин проти життя і майна. // у знач. ім. карний, -ного, ч. Той, хто вчинив злочин проти життя й майна.
2. юр. Який становить замах на життя і майно.
3. юр. Пов'язаний із розслідуванням і покаранням злочинів проти життя і майна. Карна справа. Карне судочинство.
4. рідко. Те саме, що каральний.
Кримінальний 1. юр. Те саме, що карний 1 – 3.
2. Такий, у якому описуються карні злочини та їх розслідування (про ху-дожній твір). Кримінальне чтиво.
Чи правильний такий підхід? Спробуємо розібратися.
Трохи етимології. Проаналізуймо спочатку походження цих слів.
Прикметник карний походить давньоруського дієслова карати, що у свою чергу по-ходить від іменника кара загальнослов’янського походження, яким у давнину називали тілесні ушкодження. [4, с. 305; 5, с. 168]. У сучасній мові цей іменник набув значення: Суворе покарання, відплата за що-небудь // Катування // Страта [3, с. 522]. Можливо саме через це слово кара не вживають як юридичний термін, а використовують спільно-кореневе слово покарання [6, ст. 1].
Прикметник кримінальний запозичено з латини багато століть тому: латинський прикметник criminalis походить від іменника crimen (criminis), що означає злочин. Відпові-дно в сучасній літературній мові він набув таких значень: 1) Злочинний. 2) Той, що стосу-ється вивчення злочинів і злочинності, боротьби і запобігання злочинам. [7, с. 370].
Може скластися враження, що ми маємо справу з парою близьких за значенням слів, коли одне з них національне, а друге запозичене, як наприклад: міжнародний та ін-тернаціональний. Але покажемо, що це не так.
Щодо практики слововживання. Оскільки обидва прикметники карний і криміна-льний співіснують у мові багато століть, цікаво порівняти практику їх уживання та утво-рення словосполук з ними.
У словнику української мови XV-XVIII ст. [8] та дожовтневому словнику [9] їх тлума-чать так:
Прикметник Тлумачення
карный Относящийся к карам [8, т. 1, с. 359]
криминальный (лат. criminalis) Уголовный [8, т. 1, с. 386]
карний Наказуемый, уголовный [9, т. 1, с. 222]
Примітка. У таблиці збережено правопис оригіналів за винятком літери ять.
Отже, [9, т. 1, с. 222] подає наказуемый як перший російський відповідник прикмет-ника карний, що повністю відповідає українській моделі побудови віддієслівних прикмет-ників на позначання пасивної здатності [10, п. Г.9.4]: карний – це той, якого потрібно кара-ти.
Під час революції та громадянської війни у назвах словосполук, російські відповід-ники яких містять прикметник уголовный , перевагу надавали терміну карний, що знай-шло своє відбиття в назві відповідних органів Української народної республіки, Директорії, Радянської України, і зокрема створеного декретом Ради Народних Комісарів УСРР від 16 квітня 1919 року Карного розшуку [13, т. 3, с. 51]. Тому не дивно, що у виданому 1926 року словнику [14, с. 126, 173] як відповідник російського уголовный подано лише кар-ний: карна справа, карне право. Але перший український кодекс, що набрав чинності з 15.09.1922 р. і систематизував норми радянського кримінального права, отримав назву Кримінальний кодекс УСРР. Таку саму назву успадкував чинний з 1.08.1927 р. по 1960 рік Кримінальний кодекс УСРР. Тому вже в підготовленому 1930 року словнику [15] від-повідні терміни зафіксовано лише з прикметником кримінальний: кримінальна справа (с. 41), кримінальний кодекс (с. 75), кримінальна відповідальність (с. 120), кримінальне право (с. 159).
Прийняті 1960 року кодекси мали назву Кримінальний кодекс УРСР [16] та Кримі-нально-процесуальний кодекс УРСР [17] (останній зі змінами чинний досі). Тільки прикме-тник кримінальний використовують у термінологічних словосполуках сучасні українські кодекси (Кримінальний кодекс України [6] і Кримінально-виконавчий кодекс України [18]) та юридичні енциклопедії [13, т. 3, с. 396-404; 19, с. 219-222; 20]. У зазначених джерелах є такі терміни: кримінальна відповідальність [6, ст. 2], кримінальне покарання [6, ст. 2], кримінально-правові наслідки [6, ст. 3], кримінально-виконавчі установи [6, ст. 61], кри-мінально-виконавча система [6, ст. 76], кримінальна справа [6, ст. 369], кримінальне судочинство [6, ст. 380], кримінально-виконавче законодавство [18, ст. 1], кримінально-виконавча інспекція [18, ст. 11], кримінально-виконавча установа [18, ст. 11], криміналь-не покарання [6, ст. 2; 18, ст. 1], кримінальна політика [13, т. 3, с. 397], кримінальна ста-тистика [13, т. 3, с. 400], кримінальний процес [13, т. 3, с. 404], кримінальний рецидив [13, т. 3, с. 405] тощо.
Прикметник карний історично зберігся лише у словосполуці Карний розшук [13, т. 3, с. 51], що є власною назвою підрозділів міліції, основним завданням яких є вияв-лення та розкриття тяжких і особливо тяжких злочинів, пов’язаних з організованою і групо-вою злочинністю, незаконним обігом вогнепальної зброї і вибухових речовин, злочинних посягань, учинених на автошляхах, та розшук осіб, які їх скоїли. У структурі Міністерства внутрішніх справ (МВС) України (станом на 01.11.2006 р.) є Департамент карного роз-шуку, але входить він до складу Кримінальної міліції (див. http://www.kmu.gov.ua/mvs/control/uk/publish/). Зауважимо, що в законах, які регламентують цей вид діяльності МВС вжито лише термін кримінальна міліція [21, ст. 7; 22, ст. 5] і не-ма словосполуки карний розшук. Можливо саме тому першим відповідником російського терміна уголовный розыск у сучасних словниках подають укр. кримінальний розшук і лише на другому місці карний розшук [23, с. 323; 24, с. 153, 172].
Отже, можна зробити висновок, що в українському законодавстві (як радянському, так і сучасному) та авторитетних юридичних джерелах (наприклад, [13,; 19; 20]) у значенні російського уголовный уживають виключно термін кримінальний. А словосполуки типу карна справа, карне судочинство тощо можна побачити лише в загальномовних слов-никах, наприклад, [2, т. 4, с. 108; 3, с. 526; 25, т. 2, с. 313] та деяких художніх та публіцис-тичних творах. Важко зрозуміти, чому в [2, т. 4] у статтях карний (с. 108) та кримінальний (с.347) є аналогічні посилки (Карний кодекс див. кодекс; Кримінальний кодекс див. ко-декс), а в статті кодекс (с. 207) є тільки Карний кодекс, хоча всі три радянські кодекси (1922, 1927 та 1960 р.) мали назву Кримінальний кодекс.
Чи може злочин бути не кримінальним, або трохи юриспруденції. У багатьох словниках (наприклад, [1, с. 159; 15, с. 164; 25, т. 2, с. 313; 26, с. 380]) можна побачити те-рмінологічну словосполуку кримінальний злочин, але її нема в зазначених вище енцик-лопедіях [13; 19; 20]. Чи правильна вона з погляду правознавства?
У юриспруденції [13, т. 5, с. 47-48; 19, с. 389; 20, с. 834-835] родовим поняттям є правопорушення, яким позначають будь-яке порушення правових норм, що має конкрет-ний характер, вчинене конкретним індивідуальним або колективним суб’єктом у певний час, у певному місці та має конкретно визначені ознаки, а саме:
а) суспільна небезпечність діяння (дії чи бездіяльності);
б) протиправність діяння;
в) винність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння;
г) здатність суб’єкта, що вчинив правопорушення, нести юридичну відповідальність;
д) передбачена юридична відповідальність за це порушення.
Найпоширенішою класифікацією правопорушень [20, с. 834-835] є їх поділ за ступе-нем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини (рос. преступ-ления [27, с. 478]) і проступки (провини ) (рос. проступок [27, с. 499]).
Злочинами визнають правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є те, що ознаки відповідного діяння визначена Кримінальним кодексом і що за його вчинення передбачено відповідне покарання [6, ст. 1]. Підкреслимо, що в Криміналь-ному кодексі наведено вичерпний перелік ознак злочинів і цей кодекс не дозволяє засто-совувати кримінально-правові норми за аналогією.
Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які не передбачено Кримінальним кодексом, належить до проступків (провин) –адміністративних, дисциплінарних, цивільних (цивільно-правових).
Адміністративні проступки (провини) – це суспільно небезпечні вчинки, що по-сягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, і за які законом передбачено адміністрати-вну відповідальність [31, ст. 9]);
Дисциплінарні проступки (провини) – це суспільно небезпечні вчинки, які запо-діюють шкоду внутрішньому порядку діяльності організацій (установ, підприємств, війсь-кових частин тощо) і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність
Цивільні проступки (провини) – це суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових прав інших осіб, передбачених нормами цивіль-ного, господарського, трудового, сімейного, фінансового, аграрного законодавства. На від-міну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку у законодавстві, а від-повідальність за них значною мірою пов’язана з відновленням порушених прав.
І це ще не все! /ag.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":D" border="0" alt="ag.gif" />
Отже, на відміну від пересічних громадян, юристи чітко визначають родове понят-тя правопорушення і його різновиди проступок (провина) і злочин. Тому злочин – це тільки правопорушення, передбачене Кримінальним кодексом, і відповідно словосполука кримінальний злочин (до речі так само, як і російська уголовное преступление) є тав-тологією. Відповідно, злочинець – це особа, вину якої у вчиненні злочину доведено в за-конному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [6, ст. 2; 13, с. 615]. Тому словосполука кримінальний злочинець (рос. уголовный преступник) – також тавтоло-гія, а слово кримінальник (рос. уголовник) є розмовним, бо фактично означає те саме, що юридичний термін злочинець.
Яка різниця між спільнокореневими словами карний, караний, покараний, каральний? Виходячи з норм української мови [10, додаток Г; 32, с. 261], між прикметни-ком карний і дієприкметником недоконаного виду караний така сама поняттєва різниця як між російським прикметником наказуемый (такой, который подлежит наказанию [33, с. 583; 34, с. 224]) та дієприкметником наказываемый (подвергаемый наказанию [33, с. 583; 34, с. 224]). Український дієприкметник доконаного виду покараний є відповідни-ком рос. наказанный. А прикметник каральний завдяки суфіксові льн(ий) позначає са-ме призначеність.
Отже, карний (або каригідний ) вчинок – це вчинок, за який треба покарати (рос. наказуемое деяние, наказуемый поступок [15, с. 43, 157; 30, с. 171; 32, с. 261]), карана особа – це особа, яку карають (рос. подвергаемый наказанию [15, с. 91; 30, с. 180]), пока-рана особа – це особа, яку вже покарали (рос. подвергнутый наказанию [15, с. 91; 30, с. 180]), каральний загін – це загін, призначений для покарання, придушення (рос. кара-тельный отряд [29, с. 380]). Відповідно некарний вчинок – це вчинок, за який не перед-бачено покарання (рос. неподлежащий наказанию [30, с. 180]), а некараний вчинок – це вчинок, за який не карали і не карають, хоча закон передбачає покарання. Наприклад, не-караним може бути вчинок, якщо винну особу звільнено від покарання цілком законно: на підставі закону України про амністію чи акта помилування або в інших передбачених Кри-мінальним кодексом випадках. Інше значення має словосполука безкарний злочин – це злочин, який не дістав покарання, залишився непокараним, наприклад, через вади право-охоронної системи.
Виходячи з викладеного вище, рос. уголовно наказуемое деяние повинно від-повідати українське кримінально карне діяння [30, с. 198], а не кримінально каране, як це радять деякі словники, наприклад, [25, т. 2, с. 311]. Бо словосполука кримінально ка-ране не є юридичний термін. Вона відповідає російському уголовно наказываемое дея-ние і повинна позначати таке діяння, за яке відбували (але ще не відбули) або зараз від-бувають кримінальне покарання. Має право на життя й словосполука кримінально пока-ране діяння, за яке винна особа вже відбула кримінальне покарання.
Отже, наведене вище розмежування спільнокореневих прикметників і дієприкмет-ників природне для української мови і дозволяє чітко висловити думку, уникнувши плута-нини. Тому незрозуміло, навіщо вживати прикметник карний в значенні каральний [1, с. 159; 2, т. 4, с. 108; 3, с. 526], або дієприкметник караний у другому прикметниковому значенні [2, т. 4, с. 105; 3, с. 523; 25, т. 2, с. 310], коли є відповідні прикметники карний та каригідний.
Як відомо [35, с. 26, 49, 121], якість в українській мові позначають не тільки при-кметники (дієприкметники), а й утворені від них за допомогою суфікса ість відприкметни-кові іменники. Вони набувають морфологічних ознак іменників, але зберігають семантику початкових прикметників (дієприкметників). Саме тому укладачі [2; 3] зазвичай тлумачили їх так: Абстрактний іменник до <прикметник>.
Спробуємо, виходячи з наведеної вище семантики прикметників, сформулювати основні поняття і запропонувати для них абстрактні відприкметникові іменники.
Тлумачення поняття Термін
Стан, за кого хтось не дістав покарання, залишається без покарання [36, с. 68] безкарність [36, с. 68]
Російський та англійські від-повідники
безнаказанность [33, с. 67]
impunity
Допустимість, застосовність покарання [36, с. 523] карність [14, с. 68; 15, с. 91] наказуемость [33, с. 583]
penality, punishability
Недопустимість, незастосовність пока-рання некарність ненаказуемость [33, с. 628]
unpunishability
Стан особи, яку карають [36, с. 523] караність [36, с. 523] Російські відповідники не зафіксовано в словниках, розташованих на довідково-інформаційному порталі http://slovari.gramota.ru/
Стан особи, яку не карали, не карають [36, с. 765] некараність [36, с. 765; 37, с. 399]
Стан особи, яку покарали покараність
Стан особи, яку не покарали непокараність [37, с. 404]
Треба зауважити, що іменник карність в давнину вживали у двох значеннях рос. дисцип-лина та наказание. Перше значення, зафіксоване в [8, т. 1, с. 359], виникло під впливом польської мови, у якій karność і сьогодні є відповідником рос. дисциплинированность, дисциплина, повиновение. Відповідно український прикметник некарний під впливом польського niekarny уживали в значенні рос. недисциплинированный, непослушный, непокорный [8, т. 1, с. 487]. Хоча такого значення нема ані в [2; 25], а ні в сучасних слов-никах, приклади такого слововживання іменника карність та прикметника некарний мож-на й сьогодні побачити в українському Інтернеті, але вважаємо, що це є полонізми. Друге значення, зафіксоване в [8, т. 1, с. 359; 9, т. 1, с. 222], словники [2, т. 4, с. 109; 25, т. 2, с. 313] подають з позначкою застаріле, бо сьогодні в значенні рос. наказание вживають український термін покарання. Можливо саме через це у словниках „золотого десятиліт-тя” [14, с. 68; 15, с. 91] іменнику карність та прикметнику некарний надано значення юри-дичних термінів, відповідників рос. наказуемость та ненаказуемый. Така пропозиція, на нашу думку, є слушною, оскільки, по-перше, відповідає українським словотвірним моде-лям, а, по-друге, ці терміни саме в такому значенні можна й сьогодні побачити в юридич-них текстах, розташованих в українському Інтернеті. Українські журналісти також вжива-ють іменники покараність і непокараність у запропонованому вище значенні, у чому та-кож можна пересвідчитися за допомогою Інтернет-пошуковиків, наприклад, Google.
Висновки.
1. Прикметники кримінальний та карний не можна вживати паралельно в більшос-ті значень, як це радять деякі словники та посібники, зокрема [1, с. 159; 2, т. 4, с. 108, 347; 3, с. 526, 587] та Інтернет-словник (http://www.slovnyk.net/).
2. В українському законодавстві (як радянському, так і сучасному) та авторитетних юридичних джерелах (наприклад, [13,; 19; 20]) у значенні російського терміна уголовный уживають виключно термін кримінальний.
3. Словосполуку карний розшук слід уважати власною назвою відповідних під-розділів міліції, що відбивають сучасні словники [23, с. 323; 24, с. 153, 172], які першим відповідником рос. уголовный розыск подають укр. кримінальний розшук і лише на другому місці карний розшук.
4. Оскільки злочин – це різновид правопорушення, передбачений Кримінальним кодексом, а злочинець – це особа, визнана винною у вчинені злочину, словосполуки кри-мінальний злочин та кримінальний злочинець є тавтологією.
5. Виходячи з норм української мови, щоб чітко висловити думку й уникнути плута-нини, треба розмежовувати спільнокореневі прикметники й дієприкметники та похідні від них іменники, а саме:
– не вживати прикметник карний в значеннях кримінальний або каральний, за-лишивши йому тільки перше значення, зафіксоване ще в [9, т. 1, с. 222], тобто рос. нака-зуемый;
– уживати дієприкметник караний за його прямим призначенням (як пасивний діє-прикметник від дієслова карати), не надаючи йому другого прикметникового значення рос. наказуемый, якого він набув у період „злиття мов”;
– повернути відприкметниковому іменнику карність значення рос. наказуемость, яке він мав у словниках „золотого десятиліття” [14, с. 68; 15, с. 91] і не вживати в цьому значенні іменник караність;
– позначати іменником некарність недопустимість, незастосовність покарання
6. Рекомендувати для широкого вживання зафіксований ще у словнику [15, с. 157] влучний прикметник каригідний, який повернувся у сучасні словники [29, с. 529; 32, с. 261].
І невеличкий списочок літератури : /rolleyes.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":rolleyes:" border="0" alt="rolleyes.gif" />
Література:
1. Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слововживання. – К.: Рідна мова, 2000. – 351 с.
2. Словник української мови: В 11-ти т. / Ред. кол. І. К. Білодід та ін. – К.: Наук. думка, 1970-1980
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. – 1728 с.
4. Карпіловська Є. А. Кореневий гніздовий словник української мови: Гнізда слів з вершинами – омографічними коре-нями. – К.: Укр. енциклопедія, 2002. – 912 с.
5. Цыганенко Г. П. Этимологический словарь русского языка: Свыше 5 000 слов. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Рад. шк., 1989. – 511 с.
6. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III (з останніми змінами згідно із Законом України від 12.01.2005 № 2322-IV)
7. Словник іншомовних слів / За ред. акад. О. С. Мельничука. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1977. – 775 с.
8. Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV – XVIII ст.: У 2-х т. / Підготували до видання В. В. Німчук та Г. І. Лиса -Київ – Нью-Йорк, 2002-2003. – т. 1, 2002 – 512 с., т. 2, 2003 – 512 с.
9. Словарь української мови. Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко: У 4-х т. / НАН України. Ін-т української мови. – К.: Наук. думка, 1996. – Т. 1. – 495 с.; Т. 2. – 558 с.; Т. 3. – 516 с.; Т. 4. – 616 с.
10. ДСТУ 3966-2000 Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять
11. Шанский Н. М., Иванов В. В., Шанская Т. В. Краткий этимологический словарь русского языка / Под ред. чл.-кор. АН СССР С. Г. Бархударова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Просвещение, 1971. – 542 с.
12. Шанский Н. М., Боброва Т. А. Школьный этимологический словарь русского языка: Происхождение слов. – 3-е изд., испр. – М.: Дрофа, 2000. – 400 с.
13. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998-2004. – 6 т.
14. Ізюмов О. Практичний російсько-український словник. (Перевидання 1926 року) – К.: Т-во "Знання" України, 1992. – 176 с.
15. Словник ділової мови. Термінологія та фразеологія. (Проект) Матеріяли до української термінології та номенклату-ри. Том XVI / Уклад. М. Дорошенко, М. Станіславський, В. Страшкевич. – Харків – Київ: ДВУ, 1930. – 248 с.
16. Кримінальний кодекс Української РСР від 28.12.1960 (з останніми змінами від 24.03.1998)
17. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 № 2341-III (з останніми змінами згідно із Законом України від 08.09.2005 № 2875-IV)
18. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 № 1129-IV
19. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В. К. Гіжевський, В. В. Головченко... В. С. Ковальський (кер.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
20. Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко. – К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2003. – т. 1 – 1232 с.
21. Закон України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII (з останніми змінами згідно із Законом України від 15.03.2006 № 3537-IV)
22. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 № 2135-XII (з останніми змінами згідно із Зако-ном України від 15.12.2005 № 3200-IV)
23. Тараненко О. О., Брицин В. М. Російсько-український словник (сфера ділового спілкування). / За заг. ред. О. О. Та-раненка. – 2-ге вид., випр. і доп. -К.: Основа, 1999. – 400 с.
24. Українсько-російський словник (сфера ділового спілкування) / Уклад.: О. О. Тараненко, В. М. Брицин. – К.: Пожінфо-рмтехніка, 2000. – 448 с.
25. Українсько-російський словник: У 6-ти т. / За ред. І. Кириченко. – К.: АН УРСР, 1953 – 1963
26. Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки / Й. Ф. Андерш, С. А. Воробйова, М. В. Кравче-нко та ін. – К.: Наук. думка, 1994.- 600 с.
27. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 704 с. – (Серия "Библиотекасловарей "ИНФРА-М")
28. Русско-украинский словарь. Около 80 000 слов / Гл. ред. М. Я. Калинович. – К.: изд-во АН УССР, 1961 – 803 с.
29. Російсько-український словник: Близько 160 000 слів / Уклад.: І. О. Анніна, Г. Н. Горюшина, І. С. Гнатюк та ін.; За ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Жайворонка. – К.: Абрис, 2003. – 1404 с.
30. Нелюба М. Професійна мова юриства. – Харків: Прапор, 2002. – 208 с.
31. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 80731-10 (з останніми змінами згідно із Зако-ном України від 23.02.2006 № 3504-IV)
32. Караванський С. Російсько-український словник складної лексики. – К.: Видавничий центр "Академія", 1998. – 712 с.
33. Большой толковый словарь русского языка / Гл. ред. С. А. Кузнецов. – СПб.: Норинт, 2001. – 1536 с.
34. Сазонова И. К. Русский глагол и его причастные формы: Толково-грамматический словарь. – М.: Рус. яз., 1989. – 590 с.
35. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2004. – 400 с.
36. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
37. Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики: Близько 253 000 слів / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2003. – 896 с.
А я попереджала, що довідка ваговита! /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Ну і ще зовсім трішечки /lol.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":lol:" border="0" alt="lol.gif" />
Прикметник карний історично зберігся лише у словосполуці Карний розшук [13, т. 3, с. 51], що є власною назвою підрозділів міліції, основним завданням яких є виявлення та розкриття тяжких і особливо тяжких злочинів, пов’язаних з організованою і груповою злочинністю, незаконним обігом вогнепальної зброї і вибухових речовин, злочинних посягань, учинених на автошляхах, та розшук осіб, які їх скоїли. У структурі Міністерства внутрішніх справ (МВС) України (станом на 01.11.2006 р.) є Департамент карного розшуку, але входить він до складу Кримінальної міліції (див. http://www.kmu.gov.ua/mvs/control/uk/publish/). Зауважимо, що в законах, які регламентують цей вид діяльності МВС вжито лише термін кримінальна міліція [21, ст. 7; 22, ст. 5] і нема словосполуки карний розшук. Можливо саме тому першим відповідником російського терміна уголовный розыск у сучасних словниках подають укр. кримінальний розшук і лише на другому місці карний розшук [23, с. 323; 24, с. 153, 172].
Тому повністю згоден, що доцільно перейменувати ці підрозділи в кримінальний розшук згідно з рекомендацією нових словників [23, с. 323; 24, с. 153, 172].
2. Але дотримуючись історичної справедливості, треба підкреслити, що прикметник карний в значенні кримінальний дійсно почали вживати в буремні роки громадянської війни, але всі її учасники (УНР, Директорія, більшовики):
9 серпня 1918 року Рада Міністрів УНР ухвалила Закон про статус Української державної варти, згідно з яким у губерніях, отаманствах і повітах при державній варті створювалися карно-розвідувальні відділи. Їх було тимчасово підпорядковано Міністерству внутрішніх справ, а надалі вони мали перейти до Міністерства юстиції. Карно-розвідувальні відділи були автономними. Їх начальники призначалися за згодою прокурора відповідного окружного суду і безпосередньо підпорядковувались у губерніях губернському старості, в отаманствах - міському отаману, у повітах - повітовому старості. Загальне керівництво здійснював інспекторський відділ Державної варти. Склад карно-розвідувальних відділів наочно ілюструє, наприклад, штат Одеського губернського карно-розвідувального відділу, який складався з начальника відділу, трьох його помічників, 11 начальників району, 22 їх помічників, 60 агентів, завідувача антропометричної частини, двох його помічників, фотографа, його помічника, завідувача столу приводу, дресирувальника собак, секретаря і скарбника.
За Директорії карно-розвідувальні відділи були перейменовані на карно-розшукові відділи і входили до складу народної міліції.
Правовою базою організації карного розшуку УРСР став декрет РНК від 16 квітня 1919 року «Про організацію карного розшуку», який не тільки юридично закріпив правове становище вже діючих у деяких містах карно-розшукових установ, а й визначив їх єдину на території республіки організацію. Карний розшук УРСР був підпорядкований Народному комісаріату юстиції і складався із судово-карного розшуку, в обов'язки якого входило вжиття оперативно-розшукових заходів, і судово-карної міліції, на яку покладалося здійснення дізнання.
Згідно з Положенням «Про органи карного розшуку і судово-карної міліції», затвердженим Народним комісаріатом юстиції 11 травня 1919 року, центральним органом, який здійснював загальне керівництво карно-розшуковою справою на території України, була Центральна секція судово-карного розшуку (Центсудкарроз) у складі: інспекторської частини судово-карного розшуку, інспекторської частини судово-карної міліції, реєстраційного бюро, розплідника собак-шукачів, курсів для підготовки агентів та редакції газети «Известия Центсудугроза». На місцях - у губерніях, губернських містах та повітах - при контрольно-слідчих підвідділах відповідних виконкомів рад створювалися секції судово-карного розшуку (губсудкарроз, міськсудкарроз, повітсудкарроз).
3. Головними моїми пропозиціями є такі:
Виходячи з норм права та української мови, щоб чітко висловити думку й уникнути плутанини, треба:- не вживати тавтологічні словосполуки словосполуки кримінальний злочин та кримінальний злочинець; – не вживати прикметник карний в значеннях кримінальний або каральний, залишивши йому тільки перше значення, зафіксоване ще в [9, т. 1, с. 222], тобто рос. наказуемый;– уживати дієприкметник караний за його прямим призначенням (як пасивний дієприкметник від дієслова карати), не надаючи йому другого прикметникового значення рос. наказуемый, якого він набув у період „злиття мов”;– повернути відприкметниковому іменнику карність значення рос. наказуемость, яке він мав у словниках „золотого десятиліття” [14, с. 68; 15, с. 91] і не вживати в цьому значенні іменник караність;– позначати іменником некарність недопустимість, незастосовність покарання - рекомендувати для широкого вживання зафіксований ще у словнику [15, с. 157] влучний прикметник каригідний, який повернувся у сучасні словники [29, с. 529; 32, с. 261].
Карний чи все ж таки кримінальний?
Виходячи з норм права та української мови, щоб чітко висловити думку й уникнути плутанини, треба:- не вживати тавтологічні словосполуки словосполуки кримінальний злочин та кримінальний злочинець;
Гадаю, що обмеження не конче справедливе, коли йдеться про українську літературну мову як таку. Незалежно від чинних норм законодавства, злочини бувають кримінальні, бувають політичні (у сенсі 58 статті КК СРСР), бувають такі собі суспільно-політичні (приклад - замах на зрив президентських виборів жовтнем 2004 року), бувають злочини проти людства вчинені певною партією чи урядом (геноциди, депортації тощо). Їх слід розрізняти і розуміти як злочини тих чи інших типів, незважаючи на те, що деякі з них перебувають поза межами і юрисдикцією КК України або в них не було знайдено (шукано) складу кримінального злочину.
Все-таки злочин - не просто юридичний термін, це загальнолюдське поняття.
-
zav
Карний чи все ж таки кримінальний?
Хтось, крім мене, читав етимологію crime?.. Бо замість криміналу матимете правопорушення... Кодекс правопорушень: злочинних, адміністративних, інший всіляких.
p.s. Може ще слово осудний використати?
Карний чи все ж таки кримінальний?
Я б сказав, що зводити юридичний термін criminal law до поняття crime у широкому сенсі не варто. Загалом, юридичною термінологією опікуються фахові словникові, довідникові та інші видання. Слово у літературній мові може мати значення, що не цілком збігається з його значенням у певній галузі права, науки, у специфічній сфері діяльності.