П.С. До речі, зараз ми з вами й сприяємо тому, аби кордони вживаності волинських ласиць розширювалися. Та вони вже й так широкі, якщо взяти до уваги те, що нині Самчука вивчають у школі... А коли взяти до уваги роль волинян у заселенні Слобожанщини під час Визвольної війни, Поділля після турків (1699), південних степів... А освітня місія Волині! А ще коли памятати, що Велика Волинь - це майже половина України: Житомирщина, Рівненщина, Вол.обл. Північ Тернопільської (з Кремянцем та Почаєвом) і Хмельницької областей... А відбудова шахт, а електричка "Здолбунів - Київ" скільки привезла до столиці нових киян! Хай не всі вони памятають про ласиці (частина вже навіть мову і маму забули), але десь там у закамарках памяті, сподіваюся, залишилося щось атавістичне... Варто б нагадати.
Що ж, слава Великій Волині, що налюднила всю Україну. А чи широкі вони, ті кордони, можна судити з того, що нема цього слова ні в СУМі, ані в Грінченковому словнику, ані в теперішньому Словнику.нет. Самчука в школі вивчають – правда. Тільки не "Волинь", а "Марію". Аж дві години на цей роман відведено. А як читають теперішні одинадцятикласники - знаю не з чуток. З 60 випускників у двох класах – п’ятеро-семеро подужає роман. І то переважно з хрестоматій. Та, власне, це вже інша історія. Хоч теж сумна.
А поки що, хай за втіху вам буде й те, що слово це у словнику таки є! І таки в діалектному! Ось:
Дякую й на тому. А то нема та й нема. Де Західна Волинь, а де Південно-Східна (Хмелшьниччина), а слово живе. Мабуть воно й на Київщині є. Межа Київщини й Волині пролягала колись по двох річках - Горині (коли міцнішав Київ) та Случі (коли Володимир брав гору). Знову за Поляків - Случ (воєводство з центром у Володимирі), а за Росії вже й Житомир столицею губернії став.
Ласка (ласочка, ласиця) у народі звалася домовиком. Так її звала моя бабуся.І дуже не любила їх. А мій батько пізніше пояснив, чому. Ласка ночами любить гратися у гриві коня й , буває, так її позапліта, що годі й розплести. Він сам таке не раз бачив.
Ласка (ласочка, ласиця) у народі звалася домовиком. Так її звала моя бабуся.І дуже не любила їх. А мій батько пізніше пояснив, чому. Ласка ночами любить гратися у гриві коня й , буває, так її позапліта, що годі й розплести. Він сам таке не раз бачив.
Десь ще малим про таке чув і навіть читав. Ласиці не люблять запаху чи то цапа чи барана, яких тримали у конюшнях, аби відлякувати цих маленьких хижаків, які знищують мишей, можуть пролізти у найменшу нірку. Але тут, як ви зрозуміли, йдеться не про хижаків, а про паморозь. /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Валентин Бендюг [ 2008-03-19 00:49:08 ] Крізь рідкі ласиці, які нагадують візерунчате мереживо, що їх порозмальовував на вікнах морозець, крадеться досвіток. Мені добре видко припорошені інеєм дерева в садку; стрункі талії яблунь та груш, обперезані житніми перевеслами. Їх ми вчора з татом попідв’язували, щоб щедро вродила цього року садовина. Цей звичай існує на Україні здавна. А це писав Василь Скуратівський.
В англійській, може, й нема. А в нашій є. І що ліпше, що гірше – питання далеко не однозначне. Бо коли, приміром, біля слова одіяло у словнику стоїть позначка розм., то недосвідченому мовцеві, та ще й з російськомовним оточенням, цей ярличок лиш у пригоді стане.
А я щось ніяк не зрозумію, чому це слово "одіяло" хтось там мітить як розмовне. На якій підставі? Це слово широко вживалося і вживається як літературне. Його вживала Леся Українка, Панас Мирний, Нечуй-Левицький.
А поки що, хай за втіху вам буде й те, що слово це у словнику таки є! І таки в діалектному! Ось:
А надворі така сама, як завжди, ясна різдвяна ніч. Так само світить місяць, така сама навкруги тиша, так само виблискують від місяця ласиці у вікні. http://lib.exdat.com/docs/432/index-61889-82.html?page=43
