Достойні Форумчани!
Запитаю ще й у вас: от є такий музичний інструмент – (дуже красиве звучання, якщо хто чув).
Отже, на чому б ви грали –
на
чи
на ?
чи, може, є інші варіанти?
Чи можна грати і так і сяк, аби лиш не фальшивити? І якщо все ж на , то на котре з трьох ви би поставили наголос?
У?
(А свої багаторазові міркування наразі залишу при собі.)
/hi.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":hi:" border="0" alt="hi.gif" />
Проблема місцевого відмінка
Модератори: Танка, vitaly1, Листопад
Проблема місцевого відмінка
Інший варіант, звичайно, є: «грати на (в) дудук». Керування «грати на що /для духових інструментів можна і в що/» (знахідний відмінок з прийменниками «на» та «в») нині вважається застарілим або розмовним, проте його не цуралися ані наші класики, ані наші перекладачі. Воно живе в українських казках, думах, піснях, прислів’ях та приповідках. Його можна почути й з уст сучасних мовців. Погляньмо:
Нема слова, що керування «грати на чому» (місцевий відмінок з прийменником «на») також дуже поширене і в нашому фольклорі, і в літературі, й у живій мові. Найчастіше ми говоримо тепер саме так. А що іменники ІІ відміни в місцевому відмінку однини можуть мати кілька закінчень (чинний правопис чітко їх не регламентує), то правильно, як на мене, буде й «на дудуку», й «на дудуці». Перший варіант має аж три "у", тому другий варіант з цього погляду, здається, кращий.
[quote]І швець, і жнець, і на дуду грець (Приказка).[/quote]
[quote]...То ж не вовки-сіроманці
Квилять та проквиляють,
Не орли-чорнокрильці клекочуть,
Попід небесами літають, –
То ж сидить на могилі
Козак старесенький,
Як голубонько сивесенький,
Та на бандуру грає-виграває,
Голосно-жалібно співає (Народна дума).[/quote]
[quote]Ворона полетіла, дивиться, а він сидить на дереві і грає на сопілку («Як пси Іванові в пригоді стали», Українська народна казка).[/quote]
[quote]А свинопас знай собі дудів на сопілку: так з сопілкою в роті і в палац увійшов («Плутько», Португальська народна казка, переклад з португальської).[/quote]
[quote]На другий день ранісенько прийшов післанець, що дід Гриць, як я від’їхав, казав собі малому внуці заграти на сопілку, напився молока, жартував їдко зі своєю бабою, убрався в білу сорочку, засвітив свічку в руках, ліг на постіль і зараз сконав (В. Стефаник, «Дід Гриць»).[/quote]
[quote]По неволі та на нелюбій женився, та все сумував, та грав на скрипку, та сох (А. Свидницький, «Люборацькі»).[/quote]
[quote]У травах коник, як зелений гном,
На скрипку грає (М. Рильський).[/quote]
[quote]Бачила свого милого на зеленій траві, коли він грав на сопілку, а я тоді була мала й боса i заховалася за куща, бо не могла не дивитися (В. Шевчук, «Дім на горі»).[/quote]
Нема слова, що керування «грати на чому» (місцевий відмінок з прийменником «на») також дуже поширене і в нашому фольклорі, і в літературі, й у живій мові. Найчастіше ми говоримо тепер саме так. А що іменники ІІ відміни в місцевому відмінку однини можуть мати кілька закінчень (чинний правопис чітко їх не регламентує), то правильно, як на мене, буде й «на дудуку», й «на дудуці». Перший варіант має аж три "у", тому другий варіант з цього погляду, здається, кращий.
Проблема місцевого відмінка
Запитаю ще й у вас: от є такий музичний інструмент – (дуже красиве звучання, якщо хто чув). Отже, на чому б ви грали – на чи на ? Чи, може, є інші варіанти? Чи можна грати і так і сяк, аби лиш не фальшивити? І якщо все ж на , то на котре з трьох ви би поставили наголос? У? (А свої багаторазові міркування наразі залишу при собі.)
Дудук - іменник другої відміни твердої групи (чоловічий рід з кінцевим твердим приголосним основи). Чинний Правопис подає зразок відміннювання іменників твердої групи:
Н. робітник (дудук)
Р. робітник-а (дудук-а)
Д. робітник-у(-ові) (дудук-у)
З. робітник-а (дудук - оск. неістота)
О. робітник-ом (дудук-ом)
М. ...робітник-ові (-у) (дудук-у)
СЛОВНИК.НЕТ трактує слово дудук з наголосом на другому складі:
ДУДУК, -а, ч., муз. Духовий язичковий музичний інструмент народів Кавказу.
Можна взяти за зразок відмінювання слова бамбук і простежити зміну наголосу за аналогією.
називний бамбу́к бамбу́ки
родовий бамбу́ка бамбу́ків
давальний бамбу́ку, бамбу́кові бамбу́кам
знахідний бамбу́к бамбу́ки
орудний бамбу́ком бамбу́ками
місцевий на/у бамбу́ку на/у бамбу́ках
кличний бамбу́ку* бамбу́ки*
Проблема місцевого відмінка
А як же тоді бути з кожухом або шапликом? Найчастіше ми чуємо й кажемо "в кожусі" або "в шаплиці". /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Проблема місцевого відмінка
Ви вважаєте, що у слові дудук к має чергуватися з ц при словозміні перед закінченням і? /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" /> Грати на дудуці?
Щодо шаплика. /acute.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":acute:" border="0" alt="acute.gif" />
називний шапли́к шаплики́
родовий шаплика́ шапликі́в
давальний шаплику́, шаплико́ві шаплика́м
знахідний шапли́к шаплики́
орудний шаплико́м шаплика́ми
місцевий на/у шаплику́ на/у шаплика́х
кличний шаплику́* шаплики́*
Проблема місцевого відмінка
А як же байка нашого славетного байкаря Л. Глібова "Щука"? Там "піймали щуку молодці та в шаплиці гуртом до суду притаскали".
Я не відкидаю варіант "на дудуку". Просто "на дудуці" звучить краще, бо немає зайвого укання. В українській мові є схоже своєю будовою слово рундук. Чому ж тоді класики писали на рундуці?
(Панас Мирний, "Повія").
(А. Свидницький, "Люборацькі").
(Б. Грінченко, "Під тихими вербами").
Гадаю, щоб уникнути потрійного "у".
Проблема місцевого відмінка
Я не відкидаю варіант "на дудуку". Просто "на дудуці" звучить краще, бо немає зайвого укання. В українській мові є схоже своєю будовою слово рундук. Чому ж тоді класики писали на рундуці?
Гадаю, що краще було б подати в місцевому відмінку два варіанти: у/на шаплику - ...шаплиці, ...дудуку - ...дудуці (як, наприклад, мундштук). /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Стосовно рундука: /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
.Прибiгши у село до церкви, Явдоха i каже Содосi: "Стiй же ти, дiвко, на рундуку, бiля куни, та держи в руцi отсю макiвку
На рундуку стiл, дзиглики, на столi прилагоджено до вечерi
На рундуку сидять люди, дожидаються. Пiдiйшла, поздоровкалась...
Проблема місцевого відмінка
Таж я начебто так і зробив /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Проблема місцевого відмінка
А що робимо з рундуком? /wink.gif" style="vertical-align:middle" emoid=";)" border="0" alt="wink.gif" />
називний рунду́к рундуки́
родовий рундука́ рундукі́в
давальний рундуку́, рундуко́ві рундука́м
знахідний рунду́к рундуки́
орудний рундуко́м рундука́ми
місцевий на/у рундуку́ на/у рундука́х
кличний рундуку́* рундуки́*
Мабуть-таки, тут теж були б доречними два варіанти місцевого відмінка - на рундуку/...рундуці.
Проблема місцевого відмінка
Саме так, пані Родзинко. Гадаю, що обидва варіанти мають право на життя. Підганяти живу мову під правила дуже важко, та ще й тоді, коли самі правила до кінця не опрацьовано. В нашій мові є дуже багато варіантів, які співіснують разом ("по Дніпру" - "по Дніпрі", "батькові" - "батьку" і т. д.). Правопис не може охопити всіх нюансів, тому потрібні додаткові словники, які будуть містити складні випадки відмінювання слів, підживлені ілюстративним матеріалом з творів нашого письменства, що його ми з Вами шукали сьогодні самі, а не смаком окремих мовознавців.