Перейменування сіл на Закарпатті

[кактус]

Випадково натрапив на таку сторінку http://gska2.rada.gov.ua/pls/z7502/A036?rd...&vf7551=412
Мені здається, що нові назви сіл на -о є більш "російськими", ніж ті, що були в цих сіл до того. Але чому в Закарпатті, яке знаходиться на заході України, повертають російські назви?

[Дмитро]

Питання вже не раз порушували на Форумі. На жаль, усіх дописів не можу знайти. Раджу переглянути цю тему.

/ps.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":ps:" border="0" alt="ps.gif" /> Принаймні назви на -ово, -ево (-єво), -ино (-іно) ми вміємо відмінювати: Косово — Косова, Косову, Косовом, у Косові; Останкіно — Останкіна, Останкіну, в Останкіні тощо. А такої парадигми в українській мові, як на мене, взагалі нема (це не на Закарпатті):

[attachmentid=325]

[Savo]

Мені здається, що нові назви сіл на -о є більш "російськими", ніж ті, що були в цих сіл до того. Але чому в Закарпатті, яке знаходиться на заході України, повертають російські назви?

Хто сказав, що це нові назви? Тим більше, чому вони мають бути російські? Нонсенс. Карпати – регіон, що законсервував масу старожитніх українських особливостей. Я вже започатковував тут тему про Мукачево (Мукачово) (дякую п. Дмитру за посилання /hi.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":hi:" border="0" alt="hi.gif" /> ). Списів поламано було довкола цього питання чимало – і тут, і на інших ресурсах. При нагоді опублікую статтю з цього приводу працівниці Інституту української мови, яка, як на мене, переконливо доводить, що з "українізацією" закарпатських населених пунктів свого часу передали куті меду.

До речі, Закарпатська обласна рада таке рішення щодо змін внесла після погодження з мовознавцями, зокрема такими відомими в славістиці лінгвістами, як професори Йосип Дзендзелівський і Павло Чучка (старший).

[кактус]

Невже історично в Україні ніколи не було назв міст і сіл з прикметниковою формою і парадигмою? Вважаю, що прикметникові назви мають повне право на існування, хоча б деяких окремих населених пунктів. Повністю відмовлятись від них ні в якому разі не слід.

Читав, що Луганськ раніше називався Луганське, і відмінювався як "Луганського, Луганському і т. п.". А місто Рівне і історично (до Союзу), і тепер є прикметниковим (Рівного, Рівному).

Думаю, що хоча б частина сіл і міст в Україні мають повне право на прикметникові назви (типу Рівне).

[Savo]

Невже історично в Україні ніколи не було назв міст і сіл з прикметниковою формою і парадигмою? В
Думаю, що хоча б частина сіл і міст в Україні мають повне право на прикметникові назви (типу Рівне).

Та хто ж це заперечує, п. кактусе? Були, є і будуть. На Закарпатті теж вистачає назв сіл прикметникового типу відмінювання – і Довге (де народився ще донедавна директор Інституту української мови В.В.Німчук), і Широке, і Середнє, і Глибоке, і Заднє, і Червоне (але Червеньово!!!), і Ділове, і Дубове... І нікому на думку не спадає казати Дубово.

Але коли нехтується кількасотлітня традиція відмінювання топонімів за іменниковим зразком і силоміць нав’язується прикметникова парадигма – на догоду незрозумілій штучній уніфікації... Даруйте, це таки нонсенс. У зв’язку з цим деколи з колегами жартуємо, вживаючи в розмові форми "в Києвому", "до Львового".

Статтю, про яку я згадував, написала кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту української мови Ганна Василівна Воронич. Вона з літа заверстана в "Науковому віснику Ужгородського університету", але випуск наразі не опублікований, тому не наважуюся оприлюднювати завчасно. Хоч номер до кінця листопада вже має побачити світ. Думаю, буде цікаво почитати. Пише вона, до речі, не лиш про закарпатські топоніми. Згадує серед іншого й про Яремчу (Яремче), й про Рівне з динозавруватим дериватом рівненський. Коротше – трохи згодом самі ознайомитеся.

[Дмитро]

Думаю, що хоча б частина сіл і міст в Україні мають повне право на прикметникові назви (типу Рівне).

Як на мене, то не просто частина, а більша частина. І хоч Луганське, Донецьке та Лисиче офіційно називаються сьогодні Луганськ, Донецьк та Лисичанськ, проте з вуст людей поважного віку і досі можна почути саме прикметникові форми.
Прикметникової форми набуло сьогодні Яремче (колишня Яремча).
А от уживати Пирогове, Святошине і Голосієве, українізовані варіанти зрусифікованих назв, як на мене, немає підстав, бо українською вони свого часу називалися Пирогів, Святошин і Голосіїв.
Тож до кожної назви треба підходити розважливо, щоб не передати куті меду.

[Savo]

Прикметникової форми набуло сьогодні Яремче (колишня Яремча).

Виглядає ніби так. Хоч є нюанс. До речі, самі місцеві мешканці начеб наполягають на закінченні -е. Проте жодному з них не спадає на думку відмінювати в Яремчому, а тільки в Яремчі... Здається, є в нас колега-форумець з тих країв – може підтвердити чи, навпаки, спростувати. /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" /> Звідки те -е в гуцулів, зрозуміло – звідти ж, звідки житє, зілє й стриманє, але ж іменниками ці слова через діалектну фонетичну особливість бути не перестають.
У закарпатських гуцулів на Рахівщині, до слова, теж схоже явище: у вимові Ясінє, проте офіційна назва – Ясіня.

[Дмитро]

Виглядає ніби так. Хоч є нюанс. До речі, самі місцеві мешканці начеб наполягають на закінченні -е. Проте жодному з них не спадає на думку відмінювати в Яремчому, а тільки в Яремчі...

Ваша правда, пане Savo. Я теж не чув, щоб люди казали "в Яремчому". Хотів був написати вчора розлогіший коментар до цієї назви, але вимкнули електрику. Згоден, що це звичайний іменник середнього роду (такий, наприклад, як віче чи явище), проте в деяких розвідках траплялося мені читати, що Яремче — прикметник. Коли-не-коли відповідно до прикметникової моделі відмінюють Яремче й у книжках. Тож цікаво було почути думки інших форумців.

[Selyd]

Схиляюсь до зауважень пана Savo.
Уніфікація в цьому питанні ні до чого.
В старі часи говорили Селидівка, потім Селидово, Селидове.
Також Бердянськ називали Бердянка. В переписці Зінькевича та
Грінченка використовується виключно Бердянка. Називати зараз
Бердянське нічого не додає. А щодо думки місцевих, то можете собі уявити
їхню думку.
Або взяти Цукурине, селище біля станції Цукуриха. Станція виникла
на відчуженій землі сімейства Цукурів. А оскільки, мабуть, залишалася тільки удова,
то станцію назвали за її йменням Цукуриха. От місцеві і кажуть, що поїхав в
Цукуриху. Хоча їде в Цукурине.
Було б добре: Бердянка, Селидівка, Донецьке (а не Донецьк з гальмом в кінці слова),
Микитин ріг (а не принизливе Нікополь, на честь перемоги над козаччиною).
Ті люди, які берегли історичну пам'ять вже відійшли в засвіти. Отже, ці питання
мусять вирішуватися не на місцях, а поважною, кваліфікованою, державною комісією.
Більшістю голосів це не слід вирішувати.

[Savo]

При нагоді опублікую статтю з цього приводу працівниці Інституту української мови, яка, як на мене, переконливо доводить, що з "українізацією" закарпатських населених пунктів свого часу передали куті меду.

Опублікував у цій темі.