вуз чи внз?
Модератори: Танка, vitaly1, Листопад
вуз чи внз?
Даруйте, але у слові "выучеником" не сліду іменника учба, хіба що дієслова выучитися /unknw.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":unknw:" border="0" alt="unknw.gif" /> .
вуз чи внз?
Авжеж так, але корінь існував, еге ж? Отже і уявити собі, що похідні слова від цього кореня також існували у вигляді та за аналогією, які я вже наводив - УЧИТИ-УЧБА, ЛІЧИТИ-ЛІЧБА, РІЗАТИ-РІЗЬБА тощо.
вуз чи внз?
З цим би ніхто не дискутував, пане Святославе. /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" /> Хто ж заперечить наявність кореня -уч- (-вч-, -ук-) в українській мові? Для того не обов’язково шукати ілюстрацій у глибині століть: учити, учитель, навчання, наука, самоук... – вистачає й у сучасній мові.
Звичайно. Тому я й згадав не лиш про писемні пам’ятки, а й про говірки, зокрема архаїчні, що тривалий час були законсервовані, відділені від іншої української території природними й політичними бар’єрами, тому зберігають купу-купезну наших прадавніх рис. Носієм одної з таких говірок є й сам, бо родом із Закарпаття і живу в цьому краї. Ще й спеціалізацію Бог дав діалектологічну. /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" /> Не чував я учби. Хоч місцевий люд досі каже , а не палець, (від давнього - ), а не конюшина й таке інше. Діалектні словники карпатського ареалу – закарпатських, бойківських, лемківських, буковинських, гуцульських говірок – теж не фіксують цього слова. На півночі, де інші старожитні говори – поліські, ніби також не трапляється. Принаймні словники Аркушина, Лисенка її не фіксують.
Так, уявити можу і я. /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" /> Але ж уявляти й подати наукові підстави такої можливості, погодьтеся, – різні речі.
Іван Котовенко, скажімо, не навів жодного вагомого доказу на користь існування слів учба і учбовий в українській мові, хоч Ви й кажете, ніби "він розлого і влучно описав слово УЧБА в укр. мові". Доказом є те, що Даль фіксує учбу в російських говірках? По-моєму, не надто переконливо. Що вжив у романі О.Гончар? Що ж, у творах Олеся Терентійовича час од часу трапляються й росіянізми, особливо в ранній період творчості.
Ходімо далі.
По-перше, -б- – це праслов’янський наросток, не суто український. І в російській мові стає слів із ним: ... Чи, може, це все українізми?
По друге, "понад сотні" (дві, три сотні?) слів із цим суфіксом в українській – це звідки? З пальця? Видається, що саме так. Хіба що тулити сюди й іменники на зразок ?.. /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Я не полінувався з’ясувати, скільки віддієслівних іменників фіксує найповніший тлумачний словник української мови – 11-томний СУМ. Вийшло ледве півсотні (навіть коли врахувати, що десяток я й опустив, вагаючись із висновками щодо їх походження): .
До слова, й до свого незначного переліку Іван Котовенко, не надто критичний: скажімо, наводить поряд з питомою лексикою і гурбу з юрбою – переймання з тюркських мов.
По-третє, а спробуймо-но від цих слів знайти прикметники, утворені за допомогою суфікса -ов-. Божбовий? мольбовий? молотьбовий? боротьбовий? плавбовий? ходьбовий?.. Пробуємо ще?
Чому ж так? Та тому що від іменників із наростком -б-, які передають дію за значенням відповідного дієслова, тобто так звану опредмечену дію, прикметники з суфіксом -ов- в українській мові не творяться! У СУМі є два прикметники з таким суфіксом і твірною відіменниковою основою, що закінчується на -б, – це різьбовий і службовий. «Ну то й що?! – можна би парирувати. – Але ж таки є!» Є, та не те. Загляньмо до словника:
А що то за 3-є значення різьби?РІЗЬБОВИ́Й, а, е. 1. Який має різьбу (у 3 знач.). 2. Признач. для нарізування різьби (у 3 знач.).
РІЗЬБА, и, ж. ... 3. техн. Гвинтова канавка на циліндричній або конічній поверхні чого-небудь.
Гай-гай, та ж тут дією й не пахне, виявляється.
Подивімось на другий прикметник:
.СЛУЖБОВИЙ, а, е. 1. Стос. до служби (у 2 знач.). Службові обов'язки; Службові справи.
Знов не перше значення. Ану:
СЛУЖБА, и, ж. 1. Дія за значенням служити. 2. Праця, заняття як засіб існування. Ходили всі брати шукати собі роботи, служби й по місті, й по селах округи. // Місце, де хто-небудь працює, служить. // Озброєні люди, що служать у кого-небудь.
Ти ба, і тут прикметник можливий тільки в тому разі, якщо не йдеться про опредмечену дію.
Що каже Іван Котовенко? Він не сумнівається, що учба – це якраз дія за значенням учити, учитися. Але ж тоді прикметник учбовий – словотвірний нонсенс.
Хотілося б два слова докинути й до цих міркувань коментатора професорової відповіді:
"Навчання" укр. мовою – навчати, "учба" – вчитися, або ж вчити - не «чогось», а «щось». Тобто, одне із значень цієї лексеми, про яке ми говоримо: «засвоювати, опановувати, намагатися запам’ятати, вивчати» (див. 4-том. Тлумачний словник укр. мови). Таким чином, можна сказати: «навчальний заклад» - заклад, де навчають (учителі), «учбовий заклад» - заклад, де вчаться, вивчають предмети (учні).
Вони теж, даруйте, виссані з пальця, хоч нас нібито відсилають до тлумачного словника. Добре, загляньмо-таки, не полінуймося:
Чи для опонента п. Пономарева хтось витер продовження дефініції в словнику? Чи в нього і мають принципову різницю у значенні? Не відаю. Але, думаю, якби у словниковій статті, на яку посилається Іван Котовенко, він прочитав першу ж цитату, потреба зводити замки на піску в нього б, напевно, відпала:НАВЧАННЯ, рідко НАУЧАННЯ, я, с. Дія за значенням навчати, научати і навчатися, научатися.
...Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (Тарас Шевченко).