Такі звичні для нас слова: абрикос і абрикоса. Я вважала, що абрикос - то є дерево, а абрикоса - його плід. Аж ось виникла потреба перевірити правильність написання обох слів у родовому відмінку множини: абрикосів і абрикос відповідно. В реченні йшлося про "білий цвіт абрикос". Я б виправила на абрикосів.
Йдемо до СУМу [quote]АБРИКОС, а, чол. Те саме, що абрикоса. Абрикос. Досить цінна кісточкова порода. Вона відзначається посухостійкістю, дуже вимоглива до тепла (Садівництво і ягідництво, 1957, 22).[/quote] Тепер за абрикосою: [quote]АБРИКОСА и, жін.
1. Плодове дерево, що росте на півдні. Настала красна весна. Зацвіли абрикоси (Нечуй-Левицький, III, 1956, 275).
2. Жовтогарячий сочистий плід цього дерева з великою кісточкою, солодкий на смак. Настало літо. Почали стигнути плоди: черешні, вишні, абрикоси (Остап Вишня, I, 1956, 202). [/quote]
Як на мене, приклад з І.Нечуя-Левицького невдалий. Його б перемістити до попереднього тлумачення.
Як на мене, то абрикос — це радянізм, яскраве свідчення того, як українську мову наближали до російської. Русифікатори й жирафу намагалися заступили жирафом, і ще багатьом-багатьом іменникам іншомовного походження змінили рід на російський штиб. Я б і абрикос, і жираф зовсім вилучив зі словників. Українською правильно абрикоса. Так само, як і слива, вишня, груша, черешня чи айва. Абрикоса називає і дерево, і овоч. А на Черкащині, звідки родом мій дідусь, кажуть ще мореля та жерделя.
Як на мене, приклад з І.Нечуя-Левицького невдалий. Його б перемістити до попереднього тлумачення.
А як на мене, то невдалі обидва приклади: наведені цитати не дозволяють зробити висновок про початкову форму слова, адже у називному множини абрикос і абрикоса мають омонімну форму абрикоси .
