Активні дієприкметники

[Ґвинтик]

У різних джерелах пишуть по різному - "дуже рідко" або "не існують".

[Savo]

У різних джерелах пишуть по різному - "дуже рідко" або "не існують".

Залежно які активні дієприкметники. Коли минулого часу – сумнівів нема: форми з суфіксом -л- в нас природні й широко вживані: посивілий, позеленілий тощо заперечень не викликають. Що ж до активних дієприкметників теперішнього часу, то вони в сучасних граматиках теж є. А от чи варто їх уживати – інша річ. Люди доброго мовного чуття їх уникають, бо слова на кшталт виступаючий, чергуючий тощо не прикрашують мови, лиш роблять її залізобетонною. Чи приживеться цей феномен 30-років народження в українській – покаже час. Але, здається, без жорсткого втручання в цю справу мовознавців, які переглянуть теперішні граматики, – викоренити його не вдасться. Бо хай там що пишуть про їх неіснування – таки їх уживають, ба навіть до термінології впроваджують /sad.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":(" border="0" alt="sad.gif" />

[Smoke]

У того ж Франка зустрічаються актичні дієприкметники на че. Тож не винахід.

Інша справа, що десь у 50і роки була ціла книжка про те, що робити з цими активними дієприкметниками... от би знайти - посканувати....

[Savo]

У того ж Франка зустрічаються актичні дієприкметники на че. Тож не винахід.

Інша справа, що десь у 50і роки була ціла книжка про те, що робити з цими активними дієприкметниками... от би знайти - посканувати....

Вони трапляютьcя і в Франка, і в Лесі Українки, і ще багато в кого з класиків. Я й не стверджував, що їх не вживали. Але невже ви гадаєте, що в часи, коли жили ці шановані письменники, не було впливу російської на українську. Тож годі дивуватися, що в їх мовленні можна подибати форми активних дієприкметників теперішнього часу.
Я ж мав на увазі, що їх не фіксувала жодна дорадянська і, сказати б, ранньорадянська українська граматика.
Гадаю, не відкрию Америки, коли наведу в цім контексті слова добре знаного й вами Антоненка-Давидовича:

"Відомий ще до революції великий знавець української мови П. Житецький колись висловився так: «Щодо активних дієприкметників, то їх зовсім нема в народній мові!» («О переводах Евангелия на малорусский язык»). Але, може, після революції, яка знесла геть усякі заборони й утиски над українським словом, наша мова так розвинулася, що витворила активні дієприкметники? Так ні! Усі відомі українські граматики радянських часів – О. Синявського. П. Гладкого, П. Горецького й І. Шалі, Г. Сабалдиря й М. Грунського – твердили те саме, що й П. Житецький: активних дієприкметників на -чий, -ший, а також пасивних дієприкметників на -мий (відповідно до російських читаемый, получаемый) нема в українській мові. Книжка О. Курило «Уваги до сучасної української літературної мови», що була в 20-30 роках настільним посібником для працівників культурного фронту на Україні, подавала поради, як обійтись без активних дієприкметників, котрих бракує нашій мові".

[Greek]

Вони трапляютьcя і в Франка, і в Лесі Українки, і ще багато в кого з класиків. Я й не стверджував, що їх не вживали. Але невже ви гадаєте, що в часи, коли жили ці шановані письменники, не було впливу російської на українську. Тож годі дивуватися, що в їх мовленні можна подибати форми активних дієприкметників теперішнього часу.
Я ж мав на увазі, що їх не фіксувала жодна дорадянська і, сказати б, ранньорадянська українська граматика.
Гадаю, не відкрию Америки, коли наведу в цім контексті слова добре знаного й вами Антоненка-Давидовича:

"Відомий ще до революції великий знавець української мови П. Житецький колись висловився так: «Щодо активних дієприкметників, то їх зовсім нема в народній мові!» («О переводах Евангелия на малорусский язык»). Але, може, після революції, яка знесла геть усякі заборони й утиски над українським словом, наша мова так розвинулася, що витворила активні дієприкметники? Так ні! Усі відомі українські граматики радянських часів – О. Синявського. П. Гладкого, П. Горецького й І. Шалі, Г. Сабалдиря й М. Грунського – твердили те саме, що й П. Житецький: активних дієприкметників на -чий, -ший, а також пасивних дієприкметників на -мий (відповідно до російських читаемый, получаемый) нема в українській мові. Книжка О. Курило «Уваги до сучасної української літературної мови», що була в 20-30 роках настільним посібником для працівників культурного фронту на Україні, подавала поради, як обійтись без активних дієприкметників, котрих бракує нашій мові".

Те, що їх "зовсім нема в народній мові" - це, як на мене, дещо радикально. "Усім головам слухащим на многі літа" - типова кінцівка кількох дум. Я би сказав, що це ближче до дієприкметника, як до прикметника. Хоч такі дієприкметники й можна перелічити на пальцях одної руки.

[Savo]

Те, що їх "зовсім нема в народній мові" - це, як на мене, дещо радикально. "Усім головам слухащим на многі літа" - типова кінцівка кількох дум. Я би сказав, що це ближче до дієприкметника, як до прикметника. Хоч такі дієприкметники й можна перелічити на пальцях одної руки.

У тім-то й річ, що слово слухащим не є дієприкметником, а саме прикметником. Порівняйте його і гіпотетичний дієприкметник "слухаючим". Слухащим передає статичну зафіксовану ознаку, маючи значення "наділений властивістю чути", тоді як "слухаючий" – "той, що слухає" з виразною часовою ознакою. Врешті, в "слухащий" вжито саме прикметниковий наросток -ащ- (варіянт -ящ-), як, приміром, у словах пропащий, ледащий, трудящий, роботящий, гулящий. Активні ж дієприкметники, за чинною граматикою, творяться суфіксами -ач- (-яч-), уч (-юч-).

[Savo]

До речі, щодо теми дієприкметників / прикметників дуже рекомендую книжку Олени Курило "Уваги до сучасної української мови", якa вперше вийшла ще 1920 року. Відтоді перевидавалася на еміграції, а, здається, два роки тому й у незалежній Україні. Оцифрована є у КУМа.

[Iryska]

До речі, щодо теми дієприкметників / прикметників дуже рекомендую книжку Олени Курило "Уваги до сучасної української мови", якa вперше вийшла ще 1920 року. Відтоді перевидавалася на еміграції, а, здається, два роки тому й у незалежній Україні. Оцифрована є у КУМа.

теж хотіла цю книгу порадити. незважаючи на те, що вона вийшла так давно, є дуже багато цікавих спостережень та думок, дуже акутальних зараз.

[Лаврін]

Дуже цікава [color=Blue]праця[/color].
[quote]УКРАЇНСЬКА МОВА НА ЗЛАМІ ВІКІВ (кінець XIX - початок XX ст.)
[...]
Серед граматичних рис треба відзначити прихильність публіцистів до активних дієприкметників теперішнього часу як східнослов’янського, так і церковнослов’янського походження, тобто і з суфіксом -ч- і з суфіксом -щ-: хотящих; панування деморалізує, вироджує самого пануючого (ХТУ). Донцов вважає за можливе - звичайно, під впливом російської мови - використовувати навіть пасивні дієприкметники теперішнього часу із суфіксом -м-: невилічимий. У багатьох виданих тими часами граматиках ці форми рекомендувалися як нормативні. В. Чапленко зауважував: «Дореволюційні граматики, перевидані 1917-1918 рр., всі дієприкметникові форми і зв’язані з ними пасивні конструкції беззастережно приймали. От ми маємо у П. Залозного - «Явтух, усіма любимий», «Хата, спалена громом»; у Г. Шерстюка - «думаючий», «зріючий», «цвівший», «караємий» (Чапленко В. Названа праця. - С. 346)[/quote]

[mariana_scorp]

Панове! Два роки тому в університеті, де я навчаюсь, викладач Галина Наконечна казала, що активних дієприкметників є обмежена кількість. Це такі слова, як , які вже вкорінились у мові. Чи потрібно і їх уникати? /unsure.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":unsure:" border="0" alt="unsure.gif" />