– А словник Грінченка, наприклад, подає слово вірний як истинный ...
Я, мабуть, не зовсім розумію, чому думка Грінченка не така слушна, як в Ант.-Давидовича...
– Грінченко і справді подає ЯК ОДНЕ ІЗ ЗНАЧЕНЬ (не основне) слова "вірний" - верный, истинный.
Однак "вірно" він трактує лише як 1) верно, преданно; 2) искренне.
– Кримський також дає "вірний", як один з перекладів "правильный":
...-ный перевод – пра́вильний, ві́рний пере́клад. -ный слог – пра́вильний, попра́вний склад. -ный чертёж, рисунок – попра́вний, рете́льний, ві́рний рису́нок, малю́нок...
– А нема ніякої суперечності в думках одного й другого. У другому значенні вірний Грінченко "подає истинный, действительный".
І чи не дійсність, істинність документів ми підтверджуємо у нотаріуса, а він ставить нам позначку вірно!
Чи, гадаєте, треба там указувати правильно?
Правильний, узагалі, – той, що підпорядкований правилу, не йде з ним урозріз. Слово новітнього походження. До речі, словник Грінченка його ще не фіксує.
Аргументи слушні...
У старослов’янських пам’ятках знаходимо вЂрьно у значенні ”точно” (XI ст.) та вЂрьнъ у значенні ”’αξιόπιστος, достовірний, правильний” (XI ст.).
В давньокиївський період: вЂрьныи у значенні ”правильний, істинний” зустрічаємо у збірках XIII–XIV ст. (рЂшенье нЂ(с) вЂрно; вЂрно бо слово).
У староукраїнській мові: вЂрне у значенні ”точно, правильно, правдиво, щиро” у XVI–XVII ст. (доводы зъ писма вЂрне указаныи). ВЂрныи ”справжній, дійсний, правдивий” (XVIII ст.)
Таке значення дійшло і до ґрунтовних словників української мови XIX–XX ст. Желехівського [вірний: 3) richtig] та Грінченка [вірний: 2) истинный, дЂйствительный].
І ще:
”Се оповіданнє дає вірний, але не повний образ окупації Поділя” (М. Грушевський);
”В історії бувають дні смутні, але нема безплідних”, – цитував я колись глибоко вірний афоризм одного із старших істориків культури” (М. Грушевський);
”Навіщо ми будемо вменшувати свою силу в боротьбі за волю нашої нації, опираючись на науку застарілу, хибну, коли ми можемо, власне, опиратись на нову, вірнішу?” (М. Драгоманов);
”Може бути, що я, викладаючи свої думки про відносини між національністю і людськістю або світовим товариством, сказав що-небудь не зовсім вірного” (М. Драгоманов);
”Так само цілком не вірно те, що він оповідає про московського гонця, що приїхав слідом за Лопухиним” (М. Грушевський);
”...візьміть роман / Хоч би який, і дуже вірно / Там подано її портрет // І де змальовано для нас / Його героїв досить вірно” (М. Рильський)
