Сторінка 1 з 1

Я згадую

Додано: Сер грудня 09, 2015 10:52 pm
Дмитро
Я ЗГАДУЮ...

Бувають фільми, що їх пам’ятаєш, либонь, усе життя. Про них можна не думати, але не згадати їх слушної миті годі. Легко навіть забути оригінальну мову котрогось із тих фільмів (якщо його знято не в твоїй рідній країні), але сюжет і найяскравіші репліки персонажів — нізащо. Неодмінно настане час, коли все неначе оживає в пам’яті. І навіть чужа мова.
Нещодавно трапився мені фільм видатного італійського кінорежисера Федерико Фелліні «Амаркорд».Та й хіба можна не згадати цієї картини, якщо сама її назва «A m’arcòrd» з романьйольської говірки перекладається «Я згадую» (стандартною італійською — «Io mi ricordo»). Свого часу, коли мій зір був трохи кращий, ніж тепер, я переглянув чимало італійських фільмів. До того ж в оригіналі, бо цікавився італійською мовою. Минали роки, італійська зробилася для мене приємним спогадом. Аж тут…
Поки я збираюся на думці, пропоную вам, шановні друзі, переглянути невеличкий уривок з цієї оскароносної кінострічки. Звичайно ж, італійською мовою.

https://goo.gl/PQppFI

Родина зібралася за столом, щоб пообідати. Батько, мати, двоє синів (молодший і старший), дідусь і дядько. Порати хатні справи матері допомагає служниця. Домівники обговорюють якісь буденні речі, спілкуються, як сказала б Марко Вовчок, «об тім, об сім, а більше ні об чім». Тож зрозуміти, що вони кажуть, зможе всяк, хто має навіть посередні знання італійської мови.
Приємний спогад…
Про що, власне, я хотів написати? А от про що. Перегляньмо нашу рідну українську версію того самого уривку.

https://goo.gl/xFo5hy

Помітили різницю? Звісно, відразу впадає в око те, що в нашій версії бракує італійської експресії та емоцій. Дитячим та жіночим персонажам, щоправда, пощастило трохи більше. В українській версії молодший син, стукаючи ложкою та виделкою в стіл, навіть вигукує: «Їсти! Їсти!» Дарма що в оригіналі він мовчить.
Перед споживанням першої страви, юшки, супу (італійською — la minestra) батько каже старшому синові: «Non si beve prima della minestra!» Українською краще було б висловити цю заувагу так: «Не можна пити перед юшкою (супом)!» Але в перекладі ми чуємо: «Не можна пити до супу!» Так, конструкції з прийменниками «перед» і «до» часто-густо синонімічні, але не в цьому випадку. Тут «до супу» слухач може сприйняти не як «перед супом», а як «під час споживання супу».
Далі ще цікавіше. Міранда, мати посімейства, вигукує в оригіналі: «Ma dov'è che è scritto?!» («Де це написано?!»). А в перекладі з її уст спливає: «Чого? Бо ти так сказав?» Невже нема різниці — вигадувати своє чи повторювати написане?
На жінчин докір чоловік відповідає: «Si gonfia lo stomaco — c’è scritto sulla «Domenica del Corriere»!» Якщо витлумачити дослівно, то вийде: «Обдиматиме (роздиматиме, дутиме) шлунок. Про це писали в «Недільному кур’єрі»!» А що в нас замість «шлунка» в такій конструкції найчастіше фігурує «живіт», то так і треба було перекласти: «Обдиматиме (роздиматиме, дутиме) живіт — про це писали в «Недільному кур’єрі»!» Замість цього ми чуємо: «Лопне шлунок — це науковий факт!» Невже український глядач не зрозумів би, що «Недільний кур’єр» — це назва газети? І до чого там «науковий факт»? З назви видання випливає, що воно далеко не наукове.
Дідусь, цілком заслужено діставши по руках від служниці Джини, безневинно говорить до неї: «Ve’ mo’ Gina, lì ci manca un cucchiaio...» Було б цю фразу перекласти так: «Глянь-но, Джино, там бракує (не вистачає) ложки…» Ще й вимовити з відповідною інтонацією. Натомість ми чуємо зухвале: «Гей, тут не вистачає ложки!»
Омину увагою діалоги, що їх глядач тільки чує, бо розумію, що адекватно відтворити їх у перекладі двома голосами досить важко, хоч і там не все гаразд.
А далі дідусь питає старшого онука: «È giusta di sale?» («Чи добре посолена [юшка]?», «Чи добре посолений [суп]?») Та в перекладі ця фраза набуває такої форми: «На сіль нормально?» Сказати, що це геть неправильно, я не можу. Проте навряд чи такі слова спливли б з уст літнього чоловіка. Хіба що «Чи добра (добрий) на сіль?», коли вже мовцеві закортіло б ужити іменник. Онук відповідає дідусеві: «Sì, nonno!» («Так, дідусю»). У перекладі ж зникає тепле звертання «дідусю» і з’являється самовдоволене «смачно». Потім онук просить, щоб дідусеві дали юшки (супу): «Gina, portane un po’ anche al nonno, dai!» Як бачимо, він адресує свої слова служниці. На що та відказує: «Ma già ha mangiato!» («Він уже поїв!»). А в українській версії онук чомусь звертається з цим проханням до матері.
Відтак дідусь починає згадувати свого дідуся. Спочатку романьйольською говіркою: «E’ bab de’ mi bab…» А далі стандартною італійською: «…il babbo del mio babbo — lo chiamavano Carnazza — ha arrivato a cento sette anni e ancora oh!..» Словосполуки «e’ bab de’ mi bab» і «il babbo del mio babbo» еквівалентні. У перекладі це «батько мого батька». Звідки ж перекладачі взяли «діда»? Адже персонаж фільму двічі повторив саме «батько мого батька», а не «дід». Бо така традиція. Невідома перекладачам, але властива багатьом культурам. На цьому невігластво тлумачів не скінчилося. Вони охрестили діда Атласом, а насправді всі його прозивали Тілиськом, Тушею: прізвисько Carnazza утворено від слова «carne» («тіло», «плоть») за допомогою суфікса -azz(a). Певна річ, цю прикладку можна було б перекласти і такими словами, як Гладун, Здоровань, Товстун, Товстюх, Товпига, Пухтій, Бурмило, Вайло, Тюхтій, Бамбула тощо. І дожив її власник аж до ста семи (a cento sette) років, а не до ста двох (a cento due), як чує український слухач.
Захопившись чоловічою силою батька свого батька, дідусь неначе зайшов у транс. Його отямив син — голова посімейства. І не заувагою «Ми за столом!», як переконують нас тлумачі, а звичайним «E alòra???», що в українському перекладі означає «Ну!», «І що (з того)?». Дідусеву розповідь можна було б продовжити словами «отож», «так от» (в оригіналі знову «E alòra»). Але перекладачі вигадали «мораль». Ніби в байці. Зміст цієї моралі вони немилосердно спотворили. В українській версії дідусь каже: «Він [батько мого батька] навчив нас їсти об одинадцятій ранку, ще до того, як сонце починає пекти голову, бо тоді вся їжа, яка потрапляє у ваш шлунок, стає отрутою». Мудра мораль, чи не правда? Виходить, дідусь день у день труїв своїх онуків. Насправді ж, ласкавий глядачу, дідусь дідуся дав мудру пораду: «E alòra u m’ha imparé, mi ha imparato fino da bambino che si deve mangiare alle undici, prima che il sole ti brucia la testa, e alle quattro della sera, sennò è tutto veleno che ti si pianta iqué e che ti va nel sangue...» («Отож він навчив мене [за традицією спочатку романьйольською говіркою, а далі стандартною італійською], він навчив мене змалечку, що їсти треба об одинадцятій, перш ніж сонце почне пекти в голову, і о четвертій увечері, інакше це все отрута, що потрапить сюди [«iqué» — знову романьйольською, стандартною італійською — «qui»] і піде в кров».
Отакі вони — дива перекладу!
Хотілося б іще спинитися на соковитій тираді голови посімейства. Він її промовляє, наче горохом сипле (і що далі, то частіше): «Ma viva la Madonna, uno si alza la mattina alle quattro, lavora tutto il giorno come un somaro e quando viene a casa per mangiare un pezzo di pane... ti trovi davanti a delle facce storte così». Зачувши її, діти починають сміятися, а дядько втомлено пускає очі під лоба, бо тут згадано кожну дрібничку: не просто «сідаю поїсти», а «хтось приходить додому, щоб з’їсти скибку хліба». На жаль, в українській версії все звучить досить буденно. Ще й «вічно поганий настрій» додано наприкінці тої тиради, а про нього в оригіналі анітелень.
Отже, у перекладі й озвученні втрачено і зміст, і національний колорит. І це лише якась двохвилинна сцена! А фільм триває аж дві години!!!

Я згадую

Додано: Суб грудня 12, 2015 8:15 am
Танка
Дмитре, дякую Вам за цей допис. Тема дуже серйозна і потребує негайного вирішення. Шкода, що дуже багато у нашому житті залежить від людей, які не знають такого шанобливого ставлення до мови, а ще й того, що саме з мови починається все.

Я згадую

Додано: П'ят лютого 12, 2016 10:38 am
Лаврін
Дякую, Дмитре, за приємний спогад про "Амаркорд" великого Фелліні! Українською не бачив. Російською бачив ще, мабуть, радянське озвучування: колись до цього підходили професійно, а не комерційно, як сьогодні. Але українською перегляну неодмінно.

Нещодавно переглядав "Китайський квартал" українською, стягнений з Толоки-гуртом: там наприкінці фільму фразу 'as little as possible' переклали "майже нічого", що є буквальним перекладом цієї фрази. Пригадую раніше переглядав цей фільм по ТБ і там цей епізод переклали, як "мінімум роботи": вже більш-менш ближче до контексту подій у фільмі. Не полінувався і стягнув фільм з рос. озвучуванням з Ру-трекера, і там чудово асе гармоніювало з контекстом: "не слишком старайся". Професійний підхід!