ось тут виникла така собі дискусія на тему ім'я чи назва файлів
http://linux.org.ua/cgi-bin/yabb/YaBB.pl?num=1173649603/10
цікаво почути ваші думки
ім'я чи назва файлів
Модератори: Танка, vitaly1, Листопад
ім'я чи назва файлів
в школьному зошиті з (напр.) математики, в мене такі б пояснення мали одну відповідь: "2 балли, де обгрунтування?" /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
тобто що є народ "за" - це завжди зрозуміло, також завжди знайдеться і (баба-яга) "проти"
а от щоб так по-науковому і з душею пояснити мені, дурникові, чому, власне ваше серце "за" - ось де роздзинка! /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
ім'я чи назва файлів
Я за ім'я. Це слово коротше від назви, і мені особисто воно якнайточніше передає сенс цього поняття. Бо й справді йдеться про те, що об'єкт має унікальну в певному контесті «мітку», що дозволяє точно й однозначно послатися саме на нього. Кому не очевидна різниця, нехай порівняє, приміром, поняття «ім'я сайту» (тобто доменне ім'я) і «назва сайту». Перше — унікальний з необхідністю, технічний ідентифікатор-мітка, друге — просто вільний текст, як хочеш так і називай, унікальності не гарантовано.
Можна, звичайно, довго порівнювати з назвами вулиць, майданів та кораблів, але це все некоректно, бо йдеться про наукову терміналогію (яка з часом просто вийшла за межі наукових центрів та лабораторій через поширеність та корисність комп'ютерів), а в цьому контексті ім'я має цілком конкретне визначення:
ім'я — у логіці вираз, який позначає у судженні суб'єкт чи іменну частину присудка і співозначає ознаку предмета, комплекс його рис.
Це так само, як ми говоримо «ім'я змінної» в математиці чи фізиці. А в файловій системі файл і є такою змінною (він має ім'я, часто тип, ще якісь атрибути, але його вміст є принципово змінний). Це наукове поняття, і до нього підходити можна тільки з позицій науковой термінології, бо наукові терміни та усталення не можна оцінювати спираючись лише на розуміння та знання значення слів, як їх вживано в повсякденному житті.
Можна, звичайно, довго порівнювати з назвами вулиць, майданів та кораблів, але це все некоректно, бо йдеться про наукову терміналогію (яка з часом просто вийшла за межі наукових центрів та лабораторій через поширеність та корисність комп'ютерів), а в цьому контексті ім'я має цілком конкретне визначення:
ім'я — у логіці вираз, який позначає у судженні суб'єкт чи іменну частину присудка і співозначає ознаку предмета, комплекс його рис.
Це так само, як ми говоримо «ім'я змінної» в математиці чи фізиці. А в файловій системі файл і є такою змінною (він має ім'я, часто тип, ще якісь атрибути, але його вміст є принципово змінний). Це наукове поняття, і до нього підходити можна тільки з позицій науковой термінології, бо наукові терміни та усталення не можна оцінювати спираючись лише на розуміння та знання значення слів, як їх вживано в повсякденному житті.
ім'я чи назва файлів
Довколишня дійсність засобами мови ідентифікується за допомогою назв . Коли є потреба позначити щось однотипне, котре характеризується спільністю ознак, властивостей тощо, обирають назву загальну; якщо ж є потреба виділити щось індивідуальне (чи, коли завгодно, унікальне) послуговуються назвою власною. Але в обох випадках це саме назва, а не ім’я. Власна і загальна назви – це терміни, узвичаєні вітчизняним мовознавством, котре, до слова, теж є наукою. Власна назва – це і є той самий ідентифікатор, що запобігає сплутуванню.
Я не можу й не стану заперечувати можливості виконувати терміном "ім’я" щойно названих функцій. Утім, гадаю, що то би було відхиленням від української традиції. На форумі, де розпалилася ця дискусія, хтось закидав, мовляв, «хотілося б почути якісь трохи кращі аргументи ніж "має бути не так як у тих клятих ..."». На моє переконання, ширення терміна "ім’я" – таки радше російський уплив. Пригадайте-но, як звуться частини мови в мові нашої північної сусідки: имя существительное, имя прилагательное, имя числительное, местоимение. А ще – имя собственное и нарицательное тощо. Вітчизняна ж традиція залишила цей корінь лиш одному іменникові, а також різновиду власних назв. Очевидно, що цей праслов’янський корінь в українській поступово був посунений коренем -зв-, наявним, до слова, і в таких термінах, як прізвище, прізвисько.
Врешті, хіба коли ви призабули, який файл шукаєте, і прагнете чиєїсь помочі, спитаєте, "яке його ім’я?" чи "як він називається?" /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Я не можу й не стану заперечувати можливості виконувати терміном "ім’я" щойно названих функцій. Утім, гадаю, що то би було відхиленням від української традиції. На форумі, де розпалилася ця дискусія, хтось закидав, мовляв, «хотілося б почути якісь трохи кращі аргументи ніж "має бути не так як у тих клятих ..."». На моє переконання, ширення терміна "ім’я" – таки радше російський уплив. Пригадайте-но, як звуться частини мови в мові нашої північної сусідки: имя существительное, имя прилагательное, имя числительное, местоимение. А ще – имя собственное и нарицательное тощо. Вітчизняна ж традиція залишила цей корінь лиш одному іменникові, а також різновиду власних назв. Очевидно, що цей праслов’янський корінь в українській поступово був посунений коренем -зв-, наявним, до слова, і в таких термінах, як прізвище, прізвисько.
Врешті, хіба коли ви призабули, який файл шукаєте, і прагнете чиєїсь помочі, спитаєте, "яке його ім’я?" чи "як він називається?" /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
ім'я чи назва файлів
Я теж за назву! /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
ім'я чи назва файлів
Savo писав: ↑Чет березня 15, 2007 4:09 pm
Довколишня дійсність засобами мови ідентифікується за допомогою назв . Коли є потреба позначити щось однотипне, котре характеризується спільністю ознак, властивостей тощо, обирають назву загальну; якщо ж є потреба виділити щось індивідуальне (чи, коли завгодно, унікальне) послуговуються назвою власною. Але в обох випадках це саме назва, а не ім’я. Власна і загальна назви – це терміни, узвичаєні вітчизняним мовознавством, котре, до слова, теж є наукою. Власна назва – це і є той самий ідентифікатор, що запобігає сплутуванню.
Я не можу й не стану заперечувати можливості виконувати терміном "ім’я" щойно названих функцій. Утім, гадаю, що то би було відхиленням від української традиції. На форумі, де розпалилася ця дискусія, хтось закидав, мовляв, «хотілося б почути якісь трохи кращі аргументи ніж "має бути не так як у тих клятих ..."». На моє переконання, ширення терміна "ім’я" – таки радше російський уплив. Пригадайте-но, як звуться частини мови в мові нашої північної сусідки: имя существительное, имя прилагательное, имя числительное, местоимение. А ще – имя собственное и нарицательное тощо. Вітчизняна ж традиція залишила цей корінь лиш одному іменникові, а також різновиду власних назв. Очевидно, що цей праслов’янський корінь в українській поступово був посунений коренем -зв-, наявним, до слова, і в таких термінах, як прізвище, прізвисько.
Врешті, хіба коли ви призабули, який файл шукаєте, і прагнете чиєїсь помочі, спитаєте, "яке його ім’я?" чи "як він називається?" /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Коли я призабув ім'я людини, я теж питатиму: як його звуть, як його називати, як його кличуть. Отже маємо замінити ім'я людини на назву чи кликуху? /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" /> А про що нам тоді каже вислів «називати речі власними іменами»?
Друге, хоч мовознавство й наука, але ми ж не намагаємось називати математичну точку крапкою тільки через те, що в українському синтаксисі маємо саме крапку. Це просто різні речі. Термінологічно точні науки і філологія не мають зв'язку.
Третє, я цілком згоден зі спостереженнями щодо української традиції, і якби нам ішлося про якісь загальні речі, не вузьку термінологію, то й питань не виникало б. Але тут цей аргумент просто не працює. Це все одне як говорити медикам, щоб не користалися латинськими назвами і термінами через те, що українська традиція (і мовознавство) кажуть нам, що українці зазвичай не користуються неадаптованою латиною. Але ж річ не в традиції. Річ у тім, що термінологія у царині близьких наукових дисциплін повинна бути послідовна та узгоджена. І якщо українські математики та програмісти мають терміни «ім'я змінної», «ім'я множини», «ім'я функції» тощо, то нема куди подітися: або кажіть «ім'я файла», або заступайте всі ці імена назвами. У точних науках термінологія мусить бути послідовна, і крапка. Якщо вона непослідовна, її треба вдосконалювати, щоб досягти такої послідовності, а не навпаки. Якщо певні терміни мають проблемний вигляд у ракурсі загальноукраїнської традиції, то слід або цілий жмуток пов'язаних між собою термінів змінювати, або не чіпати їх, а нові вводити узгоджено з наявними. І перше з чого довелося б починати, це заступити в логіці термін «ім'я» терміном «назва». Поки що цього не зроблено, у похідних термінах робити таку заміну ми не маємо права.
ім'я чи назва файлів
А я вже, здається, за ім’я.
Надто ж бо пан Pere переконливий /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />
Хоч черв’як незгоди десь там глибоко ще вовтузиться /smile.gif" style="vertical-align:middle" emoid=":)" border="0" alt="smile.gif" />