Роковини...

[*****]

4 серпня 1878 року народився український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919), редактор шкільних хрестоматій з української літератури Антін Владиславович Крушельницький.

[Танка]

7 серпня 1819 року народився Пантелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш (*7 серпня 1819, містечко Вороніж, нині Шосткинського району Сумської області — †14 лютого 1897, Мотронівка) — український письменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець.

Іван Франко називав Пантелеймона Куліша “перворядною звіздою в нашому письменстві”. Говорив, що він, “наділений великим талантом, протягом свого довгого життя переходив найрізноманітніші зміни, топтав, топтав найрізноманітніші сліди, виступав у найрізноманітніших ролях і полишив по собі багату літературу, в якій обік цінного багато суперечностей”.

[Танка]

8 серпня 1834 року народився О́сип Ю́рій Федько́вич ( - український поет, прозаїк, драматург, перекладач, культурний та освітній діяч, класик української літератури.
Провідним мотивом його ліричних та ліро-епічних творів було рекрутське життя, яке, за висловом І.Франка, „оспівував він так, як ніхто другий”. Цій темі присвятив Ю.Федькович „Дезертир”, „Марш на Італію”, „Товариші”, „Золотий лев”, „Новобранчик”, „В арешті”.
Перу Ю.Федьковича належать і драматичні твори. Це історичні трагедії „Довбуш”, „Хмельницький”, комедія „Сватання на гостинці” („Так вам треба”), мелодрама „Керманич”, переробки В.Шекспіра та ін. Однак вони не принесли слави письменникові у такій мірі, як поезія та проза та ін.
Відомий Ю.Федькович і як літературний критик та автор творів для дітей. Працюючи тривалий час на педагогічній ниві, він упродовж всієї творчої та редакторсько-видавничої діяльності не випускав зі свого поля зору маленького читача. Письменник уклав збірочки поезій, молитвеники для гуцульських дітей, створив для них посібничок з граматики.

[Танка]

Сьогодні, 18 серпня, святкує свій день народження український поет Василь Герасим'юк (народився у 1956 р.).
[quote]
"Де ті царі, що підуть з пастушками..."
Де ті царі, що підуть з пастушками,
коли зоря засвітить ув очу?
Мовчать сніги над нами і під нами.
На стіл різдвяний ставимо свічу.

Нам вистачило страху правди й бомби.
Нам, кинутим у світ, як на прорив,
про віру, що вернулась в катакомби,
волхви звістують. Наче хтось просиві

Куди ми йшли, коли зоря погасла,
до того ж, кажуть, “на межі епох”?
Невже ж то вибирать було, як ясла:
“за нами майбуття” чи “з нами бог”?

А про стаєньку ветху і маленьку
співали рідні мати і земля…
Забули тріє царі ту стаєньку.
Ми не забули. З нами немовля. [/quote]

[Зима]

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту (тепер с. Івана Франка Дрогобицького району Львівської обл.) в родині коваля. З батьківської кузні він виніс перші знання про життя галицького селянства, про працю людини, а від матері перейняв любов до народної пісні.

Як те залізо з силою дивною,
Що другеє залізо тягне к собі
І магнетизмом звесь, не в супокою
Зціпляєсь, але в ненастанній пробі, —

А як його безділля вкриє ржою,
Під ржею й сила гине, мов у гробі, —
Отак і серце, що, грижі стрілою
Прошиблене, само з'їдаєсь в собі.

Лиш праця ржу зотре, що грудь з'їдає,
Чуття живе, неткнуте заховає,
Непросихаючу нору живить.

Лиш в праці мужа виробляєсь сила,
Лиш праця світ таким, як є, створила,
Лиш в праці варто і для праці жить.

1880

[Черепаха]

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту (тепер с. Івана Франка Дрогобицького району Львівської обл.) в родині коваля. З батьківської кузні він виніс перші знання про життя галицького селянства, про працю людини, а від матері перейняв любов до народної пісні.

Так, але коли він народився, то наголос у його прізвищі, правдоподібно, падав на перший склад – тобто ФрАнко. Про це пише у своїй статті «Франко» Ярослав Грицак (кн. «Життя, смерть та інші неприємності» і, мабуть, цю інформацію можна прочитати в його книжці «Пророк у своїй вітчизні» – не впевнена).
Крім того, автор розвінчує десять стереотипів, що найміцніше приклеїлися до постаті Івана Франка. Зокрема й те, що його звали Іван Якович. Він підписувався «Іван Яковлевичъ» лиш протягом короткого часу свого русофільства.
Історик також звертає увагу (або припускає?), що народився він не 27 серпня, а двома днями раніше. Книжки біля себе не маю, то й не цитую…

[lelka]

Грицакова книжка справді варта уваги. Окрім згаданих, вона руйнує також стереотипи про Франка як селянського і українського поета (виявляється, Франко став нашим письменником не стільки через патріотичні почуття, скільки під тиском зовнішніх обставин, і лише згодом усвідомив цей вибір як остаточний і безповоротний). А ще цікава, хоч і видана таки давненько, книжка Романа Горака "Тричі мені являлася любов...".

[Валентин]

Грицакова книжка справді варта уваги. Окрім згаданих, вона руйнує також стереотипи про Франка як селянського і українського поета (виявляється, Франко став нашим письменником не стільки через патріотичні почуття, скільки під тиском зовнішніх обставин, і лише згодом усвідомив цей вибір як остаточний і безповоротний). А ще цікава, хоч і видана таки давненько, книжка Романа Горака "Тричі мені являлася любов...".

А чи не був Іван Якович родичем цих франкістів?

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%...%BA%D0%BE%D0%B2

І ще це:
Франкістське месіанство
В 50-х рр. XVIII ст. на Поділлі під впливом саббатизму* та під егідою турецьких євреїв-торгівців у Сатанові, Гусятині, Кам'янці-Подільському та інших місцях виникає єврейський сектантський рух - франкізм. Його богословська теорія зводилась до вчення про Трійцю: першопричина складається з трьох осіб - Св. Старця, св. Царя, св. Володарки.
Засновником цього сектанського руху в юдействі був подільський єврей Яків Лейбович Франк (народився 1720 року в містечку Королівка на Тернопільщині). Захопившись релігійною культурою, 16-річний Я. Франк залишив Поділля, мандрував світом, згодом зупинився в турецькому місті Салонник, прийнявши турецьке підданство. В пошуках істини він потрапляє під вплив секти колишнього лжемесії Саббатая Цві, стає його палким послідовником і пропагандистом. Багато працює над собою, над пізнанням суті юдейства, його канонічних особливостей та благочестивих цінностей. Містицизм стає основою його духовно-релігійного світогляду, особистих переконань. Причому, як ми побачимо згодом, містична самосвідомість Я. Франка не завадить йому зрадити юдаїзм та католицизм.
На формування переконань Франка вплинула його самоосвіта. Він глибоко вивчає „Зогар" (Книга сяйв - містичний коментар до Тори), досконало оволодіває практичними основами одного з провідних езотеричних єврейських вчень - каббали. В результаті самоусвідомлення, переборення власної психології та встановлених раніше стереотипів, догматичних духовно-релігійних канонів, Я. Франк повністю віддається новій течії юдейства, стає відомим проповідником нового сектантського месіанства серед євреїв. Саме на честь свого засновника течія почала називатись франкізмом.
Популярність франкізму зростала з кожним днем. І коли 1754 р. як турецький підданий, Яків Франк з'явився на Поділлі, його месіанські проповіді сприймалися як передбачення приходу месії. Свої проповіді Я.Франк протиставляв талмудським і рабинським приписам, догмам і стандартам.

Саббатизм — релігійно-месіанський єврейських рух, заснований в другій половині 17ст. /апогей в 1666р./ євреєм Шабатай Цві /Саббатай/ і поширений у Європі та на Ближньому Сході. Проіснувавши 100 років, саббатіанство розпалось.
Франкісти діяли підпільно, таємно збиралися вночі, здійснювали своєрідні містичні обряди, збуджуючи себе танцями, піснями й еротизованими рухами. Таке зібрання франкістів, на чолі із засновником, було виявлено в ніч на 27 січня 1756 р. в містечку Лянцкорунь (нині с.Зарічанка Чемеровецького району Хмельницької області). Сектантів заарештували, почалось розслідування, яке здійснювали сатанівський, смотрицький і лянцкорунський рабини.
Єврейські духовні лідери вороже ставилися до нового месії, -руйнівника віковічних, юдейських законів, в той час як жоден єврей не дозволяв собі навіть подумки піддати сумніву догматичні, релігійно-етичні і нормативно-правові засади юдейства.
Оскільки юдейська духовно-релігійна, канонічна, пастир¬ська, проповідницька діяльність була контрольованою і дог¬матично непорушною, сектантські нововведення серед подільського єврейства зіграли роль розірваної бомби. Стурбовані загрозою серйозного розколу юдейства, що поширювалась з Поділля,термінове зібрання рабинів у м.Броди прийняло постанову про відлучення усіх прихильників Саббатая Цві і Якова Франка від єврейської спільності, піддання їх прокляттю (відлученню від юдейства). Про [лайка]ем, за встановленим у євреїв порядком, оголошувалось у всіх синагогах і молитовних будинках.
встановлених раніше стереотипів, догматичних духовно-релігій¬них канонів, Я. Франк повністю віддається новій течії юдейства, стає відомим проповідником нового сектантського месіанства серед євреїв. Саме на честь свого засновника течія почала називатись франкізмом.
Популярність франкізму зростала з кожним днем. І коли 1754 р. як турецький підданий, Яків Франк з'явився на Поділлі, його месіанські проповіді сприймалися як передбачення приходу месії. Свої проповіді Я.Франк протиставляв талмудським і рабинським приписам, догмам і стандартам.
З корисних міркувань католики оголосили франкістів переможцями, проте оштрафували їх на п'ять тисяч польських злотих. Євреїв з містечка Лянцкорунь, що розкрили сектантські зібрання та образили франкістів поляки покарали шпіцрутенами. Потрібні були ще й духовна розправа, приниження й осквернення юдейської віри, єврейських святинь, порушення єврейського духовно-релігійного моноліту, внесення бацили розбрату в свідомість євреїв, показ зверхності польсько-католицького духу над євреями. Тому поляки разом з франкістам використали класичний єзуїтський метод етнокультурного геноциду єврейської культури і релігії—нищення єврейських книг. Тори, талмудські книги були звезеш до Кам'янця-Подільського і прилюдно спалені на Торговій площі. Наступ на віру, на релігійні і духовні святині означає національну ненависть до іншого народу, бажання будь-якими засобами принизити, зруйнувати його дух і свідомість, асимілювати чи просто поглинути.
Восени 1757 р. смерть єпископа Дембовського розв'язала рабинату руки для переслідування франкістів. 1758 р. Я. Франк як турецький підданий був висланий з Поділля. Він оселяється в с. Івани на Тернопільщині, організовує секту, обирає 12 послідовників (апостолів), продовжуючи поширювати свої месіанські погляди. Проте незабаром за неповагу до католицької віри він відбуває покарання у польській в'язниці, а члени його секти приймають католицтво. Прийнявши мусульманство, відчужений від юдейської і покараний за зневагу до католицької віри на 71 році життя Яків Франк помер.
Об'єднавшись з католиками, франкісти розпочали покатоличення єврейського населення. З 1757 р. по 1820 р. спеціально створений франкістами орден маріавіток залучив до католицизму дві тисячі єврейок.
Петро Якович Слободянюк "Єврейські общини Правобережної України" - Хмельницький, 2005.
Шановне товариство, це не є якимось моїм твердженням, а лише робоча гіпотеза, припущення.

Тому тричі (стільки разів радикальна партія брала участь у виборах до австрійського парламенту) її кандидати, у тому числі й Іван Франко, фактично програвали на виборах. Не більше трьох-п’яти депутатів від партії були присутні у парламенті. А самого Франка провалювали на виборах капітально, виробляючи для цього безпрограшний компромат. Першим «гріхом» були атеїстичні погляди письменника (вважатися в ті часи атеїстом було страшним злочином), а другим — його «жидівство» (отже, маскується, як і решта жидів). А оскільки Франко був, до того ж, рудий, та ще й мав сумнівне прізвище Франко, з наголосом на першому складі (власне, в українській мові так і мало бути, це вже пізніше, щоб не плутати нашого Франка зі «славнозвісним» генералом Франко, змінили у прізвищі письменника наголос) , то компромату було достатньо. Франко так ніколи й не став депутатом австрійського парламенту.
ІВАН ФРАНКО: «ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ НАПОВНЕНА СУТНІСТЮ НІЩО...»
Автор: Людмила НОСАРЄВА (Львів)
http://www.dt.ua/3000/3760/34507/
Вшанували пам'ять Івана Франка
http://postup.brama.com/010921/144_3_5.html
ПОЗА ПОЛІТИКОЮ
Йосип МАЛАНЯК

Минулої неділі село Озимина на Самбірщині стало місцем освячення пам’ятного знаку роду Франків.

Історія роду Каменяра ще чекає свого прискіпливого дослідника, але вже сьогодні, як стверджує директор Львівського літературно-меморіального музею ім. Ів. Франка Роман Горак, відомо, що в цьому селі народилися і жили прадід Теодор, дід Іван і батько Яків Івана Франка, аж поки доля не привела їх до загальновідомих Нагуєвич.

В урочистостях з нагоди освячення пам’ятного знака взяли участь місцева влада, духовенство, дирекція львівського музею Івана Франка, професура Дрогобицького університету ім. Ів. Франка.

Артисти театру імені Марії Заньковецької й обласної філармонії за участі районної народної хорової капели “Діброва” і місцевих школяриків дали святковий концерт.

На відміну від свята у Нагуєвичах, цього разу не було помічено жодних політичних партій

[Танка]

9 вересня 1769 року народився Іван Петрович Котляре́вський (* 9 вересня (29 серпня стар. ст.) 1769, Полтава — † 10 листопада (29 жовтня стар. ст.) 1838, там же), український письменник, поет, драматург, громадський діяч. Коло прихильників його безсмертної поеми «Енеїда» - енциклопедії українського життя - неупинно росте й ростиме надалі.

[Танка]

13 вересня 1931 року у с.Лози на Тернопільщині народився український письменник Борис Харчук (помер 16 січня 1988 року).

Книги повістей і оповіданнь:
* «Йосип з гроша здачі» (1957)
* «З роздоріжжя» (1958)
* „Станція «Настуся»“ (1965)
* «Закам'янілий вогонь» (1966)
* «Неслава» (1968)
* «Школа» (1979)
* «Зазимки й весни» (1967)
* «Горохове чудо» (1969)
* «Помста» (1970)
* «Материнська любов» (1972)

Романи:

* «Волинь» (4 тт., 1959 — 65)
* «Майдан» (1970)
* «Хліб насущний» (1976)
* «Довга гора» (1979; друга ред. «Кревняки», 1984)

Повість-притча Бориса Харчука "Планетник" є в переліку творів, що їх вивчають у школі.