Роковини...

Рекламні оголошення, які безпосередньо стосуються мови, художнього чи публіцистичного слова загалом; пошук словників, художніх творів, наукових праць тощo.

Модератори: Танка, vitaly1, Листопад

Зима
Студент досвідчений
Повідомлень: 125
З нами з: Пон січня 04, 2010 10:46 pm

Роковини...

Повідомлення Зима »

Реве та стогне Дніпр широкий
Зима
Студент досвідчений
Повідомлень: 125
З нами з: Пон січня 04, 2010 10:46 pm

Роковини...

Повідомлення Зима »

У селі Моринці на Черкащині місцевій громаді заборонили святкувати 199-річчя з дня народження поета Тараса Шевченка.

Про це заявив на своїй сторінці в Facebook нардеп від "Батьківщини" Олександр Бригинець, який у суботу відвідав Моринці, де народився Шевченко.

"Приїхав у Моринці. Місцева громада розповіла, як сьогодні влада святкувала 199-річчя із дня народження Шевченка. Нагнали міліції, більше ніж гостей (громада каже, що було 2 взводи), місцевому хору не дали можливості заспівати, а моринським школярам прочитати вірші Шевченка, мотивуючи це тим, що Шевченко писав революційні вірші, а це зараз недоречно", - написав опозиціонер.

"Голова с. Моринці заборонив місцевій громаді святкувати День народження Шевченка. Цікаво, що офіційні святкування проходили о 7.30 ранку. Народ обурений діями влади. А найбільше тим, що Шевченко знову виявився забороненим поетом у Моринцях", - додав він.


У рідному селі Шевченка його вірші заборонили як революційні
Зима
Студент досвідчений
Повідомлень: 125
З нами з: Пон січня 04, 2010 10:46 pm

Роковини...

Повідомлення Зима »

Вчора був день народження визначної для поетичного світу України постаті,
Максима Тадейовича Рильського,
він народився 19 березня 1895 року в Києві
Ось якими словами Максим Тадейович звертався до поета:

Як мисливець обережний,
Звіробійник довголітній,
Посивілий слідопит
Прилягає теплим ухом,
Щоб почути шум далекий,
До ласкавої землі,-

Так і ти, поете, слухай
Голоси життя людського,
Нові ритми уловляй
І розбіжні, вільні хвилі,
Хаос ліній, дим шукання
В панцир мислі одягни.

Так, як лікар мудру руку
Покладе на пульс дитині
І в бурханні хорих жил
Бачить нам усім незримий
Поєдинок невловимий
Поміж смертю та життям,-

Так і ти, поете, слухай
Голоси і лживі, й праві,
Темний гріх і світлий сміх
І клади не як Феміда,
А з розкритими очима
На спокійні терези.


І такими до читача:

Читачу! Вглибися у те,
Чим я свою пісню зогрів,
І,може, почуєш ти щось,
Що більше од згуків і слів.

І, може, як птах в вишині,
Побачивши брата свого,
Затужить твій стомлений дух
І кине свій клич до мого!

Побачиш ти в пісні моїй
Луну своїх власних надій...
Читачу! Поглянь, усміхнись:
Я твій, я не вмер, я живий!



До дня народження Ліни Костенко:

Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, мистецтвознавець:

- Україна - дуже цікава країна. З особливою боку. Мова йде про те, що вона впродовж століть, зокрема, в минулому столітті, накопичила величезну кількість різної, як кажуть розумні люди, міфології, а взагалі-неправди. У цьому завинили не лише ті, в чиїх руках була наша країна, але й серед інших і ті, хто був у літературі і гуманітарній сфері взагалі. Так от для мене Ліна Костенко - явище, альтернативне тій неправді. Відверто кажучи, це - унікально. І не тільки в українській літературі, а й у світовій. Нічого не поробиш. Великі «патрони» могли спіткнутися і сказати неправду. Ліна Василівна завжди говорила тільки правду. Я говорю про неї як про Поета і громадянина. Дивлячись на це унікальне явище, згадуєш славнозвісні Шевченкові слова: «Ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою ». Ліна Костенко цілком може бути співавтором цих значних слів.







Зима
Студент досвідчений
Повідомлень: 125
З нами з: Пон січня 04, 2010 10:46 pm

Роковини...

Повідомлення Зима »

5 жовтня 1909 року народився Богдан-Ігор АНТОНИЧ,
український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
Автор збірок поезій «Привітання життя», «Велика гармонія», «Три перстені», «Книга Лева».

КРАЇНА БЛАГОВІЩЕННЯ

Завія зЕлені, пожеже зЕлені,
і квіття курява, і солов’їні схлипи.
Столи весільні — ох — столи не встелені,
і бджіл тьма-темрява, і молитовні липи.

В ромашок спів слимак дороги ввився круто,
і ранку кіш, що в ньому птаха — сонця помах.
Задума — не задума, смуток і не смуток,
це на країні цій трагічна папілома.

Мов два дракони, сонце й місяць, зорі-галич,
і білі села, й білий жар, і білість куряв.
Шевченко йде — вогонь, людина, буря —
і дивиться в столітню далеч:

в вогні пробуджена
князівна.

Хай на очах землі печать — тьми чорна штольня!
І день не день, і ніч не ніч, і спів не віщий нам.

О земле, земле батьківська, клятьбо бездольна,
моя країно благовіщення!

10 березня 1936
Зима
Студент досвідчений
Повідомлень: 125
З нами з: Пон січня 04, 2010 10:46 pm

Роковини...

Повідомлення Зима »

21 червня 1890 в Нагуєвичах біля Дрогобича народився Петро Іванович Франко, український педагог, письменник, науковець, журналіст, працював на громадських засадах в Науковому товаристві ім. Шевчен­ка та викладачем таємного українсь­кого університету.

Автор:
підручників шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки
історичних оповідань,
спогадів «Іван Франко зблизька» (1937)
кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.

Як письменник Петро Франко - єдиний з Франкового роду до цього часу - виявив досить потужно художній талант, написавши ряд оригінальних повістей, оповідань, п'єс, дитячих нарисів, які у свій час користувалися популярністю, але сучасному читачеві маловідомі через півстолітнє замовчування імені самого автора ( "Від Стрипи до Дамаску», «Пригоди четаря УСС", "В пралісах Бразилії", "Дядько шкі­пер» та ін.). Тільки в наш час привідкриваються нові сторінки його дуже оригінальної і різностильової прози з інтригуючими сюжетами, що сягають то пустель, то льодовиків, то морських просторів, то напівфантастичних авторських уявлень, то глибоко інтимних людських почуттів. Він рівнявся на європейські виміри, але обов'язково з українським героєм.

Щодо франкознавчих дослі­джень, то Петро Іванович проявив себе теж як глибокий аналітик, вмі­лий критик, досвідчений дослідник, продовжувач батьківських тради­цій, а також пропагандист його ідей.

Петро Франко переклав поль­ською мовою поеми Івана Франка «Іван Вишенський»та «Мойсей» (не опубліковані).

З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. Загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі з поїзда на станції Прошова біля Тернополя. За іншими даними, загинув в катівнях НКВД влітку того ж року.
Зима
Студент досвідчений
Повідомлень: 125
З нами з: Пон січня 04, 2010 10:46 pm

Роковини...

Повідомлення Зима »

Полтава сьогодні святкує...

Андрій Головко народився 3 грудня 1887р. в с. Юрки на Полтавщині в заможній селянській родині.

[quote]Прочитаєш, почуєш чи й так спаде на пам'ять ім'я Андрія Головка —
і в уяві одразу вималюється смарагдовий полтавський степ з Великим шляхом,
селами понад Пслом і вітряками в гарячому пшеничному мареві.

І вчувається, як на світанку загримотить месницький бій у Михнівці, й упаде на столочене зело хлопчик у драному картузику — Пилипко, що в нього очі, «наче волошки в житі».

А то уявиться ще Оксана в червоній хустинці, що повертається з поля зі своєю великою таємницею в сполоханому серденяті.

А від Ганівки тим часом немовби простує Давид Мотузка, і ліс йому з-поза Псла посилає спомин про партизанські будні за денікінщини...

Таку магію має оте ім'я ;— Андрій Головко.
Окресляться в пам'яті згадані образи, і, мов пісня з далеких літ дитячих, обізветься бджолиним гомоном степ, зашумить тихенько стиглими колосками: ш... ш... З цього степу і прийшов у літературу Головко, обвіяний пахощами рідних просторів і м'ятних левад, перехрещених шляхами-дорогами на Полтаву, Лубни, Кременчук, Кобеляки, Лохвицю, помережаних стрічками лагідних річок — Псла, Ворскли, Сули... [/quote]
http://www.ukrlit.vn.ua/biography/golovko.html

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в сотенному містечку Чорнухи на Полтавщині в простій козацькій сім’ї.

До яких би жанрів не вдавався Сковорода, він завжди постає перед нами філософом, бо його думка повсякчас лине за границю видимого світу. У своїх творах він на манір Платона й неоплатоніків учив про дві природи всього, що існує: видиму й невидиму. Невидиму природу філософ окреслював, як те, що є «в дереві справжнім деревом, у траві травою, в музиці музикою, у будинку будинком…».
Натомість видима природа — це не що інше, як тінь природи невидимої.
«Єство, що обіймає все, — каже Сковорода в трактаті “Силен Алківіада”, —
не має меж, так само не має меж і цей світ, бувши його тінню.
Світ є скрізь і повсякчас біля свого єства, наче тінь біля яблуні.
Зрештою, вони тільки тим і різняться, що дерево життя стоїть собі та й стоїть, а тінь маліє — то перебігає, то народжується, то зника, — вона ж бо є ніщота».
У річищі платонізму Сковорода трактує й питання естетики. На його думку, прекрасне — це ідеї речей,
а потворне — наслідок втрати ідеями тотожності собі, тобто наслідок їхнього віддзеркалення в мінливій матерії. Наприклад, малярська картина складається з невидимого малюнка та видимої фарби. «Фарба, — каже Сковорода, — то не що інше, як порох і порожнеча; малюнок, чи пропорція та розташування фарб, — ось де сила». Філософ може окреслювати джерело краси також за допомогою понять «міра» або «ритм». У музикантів, зазначав він, «міра в ході співу називається темпо… Темпо в русі планет, у механізмі годинника та в музичному співі — це те саме, що й малюнок у фарбах».

Однак центральне місце у філософії Сковороди посідає людина. Це означає, що питання теорії буття, пізнання чи естетики підпорядковані тут антропологічній проблематиці.
А в самій сковородинській антропології головну роль відіграє поняття «внутрішньої людини», захованої в зовнішній так, як ідея в матерії.
«Стань же, коли твоя ласка, на рівній місцині, — каже один із персонажів «Діалогу про стародавній світ», — та й звели поставити довкола себе віночком сотню дзеркал. Тоді зразу побачиш, що один твій тілесний бовван володіє сотнею залежних від нього образів. А як тільки прибрати дзеркала, усі копії миттю сховаються у своєму єстві, або оригіналі, неначе гілля у своєму зерняті. Тим часом сам наш тілесний бовван є не чим іншим, як тінню справжньої людини. Це твориво, на манір мавпи, перекривляє невидиму й непроминальну силу та божество тієї людини, чиїми дзеркальними тінями є всі наші боввани, котрі то з’являються, то щезають, тоді як правда Господня стоїть вовіки непорушна, укріпивши свій діамантовий вид — вмістилище незліченних піщинок наших тіней...»

«Григорій Сковорода – це останній Будда знервованого ренесансу» (А. Сіренко)

13 грудня у Національному літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди вдруге відбудуться «Андріївські вечорниці у садибі Андрія Ковалівського»
http://incognita.day.kiev.ua/virtualna-eks...-skovorodi.html
Відповісти