Саме так, хіба я це заперечував?
Пані lelkо, нормативність лексеми і її поширеність, думаю, ви самі розумієте, далеко не одне й те саме. Більше чи менше дериватів у твірного слова теж не може бути показником належності/неналежності до норми.
А з цим дискутував би хіба сліпий (чи глухий). Я, власне, сказав те саме, тільки в дещо інший спосіб:
Про уживаність класти й похідних утворень супроти ложити й дериватів від нього й мови нема. Звісно, що воно набагато поширеніше й природне в українській.
Ось, до слова, Євгенія Чак згадує про ложити в гаслі класти:
Правда, чомусь вона каже, що в сучасних словниках ложити нема, лиш у Грінченка ніби зафіксовано. Дивно, бо є воно й українсько-російському академічному шеститомнику (з позначками розм. рідк.), й у СУМі (розм.).Класти. Це слово поширене в літературній мові в значенні «розмістити щось у лежачому положенні на поверхні чогось або всередині». «Клади гній густо — на току не буде пусто». (Нар. творчість.) «Лиско підведе, нехотя, голову, подивиться на Чіпку і знову кладе її на ноги». (Панас Мирний.) «Кладу йому руку на нагріту вже спину». (М. Коцюбинський.)
Замість в усному мовленні іноді вживають просторічне слово , яке сучасними словниками української мови не фіксується. У «Словарі української мови» за ред. Б. Грінченка (т. 2, с. 375) знаходимо це слово в реєстрі з кількома прикладами («Батько цілує хліб і ложить на столі», «Діток спати ложити» та ін.).